Службовий етикет

Зовнішній бік ділових стосунків регламентує службовий етикет. Так, складовими медичного етикету є: дотримання правил хорошого тону, правил благопристойності, відповідного зовнішнього вигляду (чистота одягу, білий, гарно випрасуваний халат і шапочка).

Людина, яка володіє справжньою культурою спілкування, виявляє її всюди: на роботі, на відпочинку, в сімейному колі і громадських місцях. Уміння людей передавати свої думки і почуття іншим людям, уміння не лише говорити, а й слухати, виявляти розуміння і доброзичливість, співчуття і увагу складають культуру повсякденного спілкування.

Дейл Карнегі у книжці "Як здобувати друзів і впливати на людей" дає такі рекомендації: "Намагайтеся, щоб Ваш співбесідник говорив більше, ніж Ви; будьте добрим слухачем. Заохочуйте інших розповідати Вам про себе; ведіть розмову в колі інтересів Вашого співбесідника".

Справжню культуру міжособистісних стосунків визначають етичні норми поведінки особистості У повсякденних стосунках з іншими людьми в процесі спілкування велику роль відіграють самооцінка особистості, концентрація уваги, здатність людини стати на позиції партнера.

Однією з важливих характеристик є самооцінка, тобто уміння оцінити себе, свою діяльність, своє місце в групі і своє ставлення до інших. Самооцінка дає можливість людині аналізувати свої дії і вчинки. Вона залежить від вихованості і культури.

Спілкування людей починається із сприймання одне одного. Спілкування буде розвиватися ефективно, якщо перше враження викликає почуття симпатії. У випадку антипатії можуть виникнути психологічні бар'єри в спілкуванні. В будь-якому разі спілкування має будуватися з урахуванням індивідуальних особливостей і особистісних рис тих, хто спілкується.

Взаємовідносини стають багатшими, змістовнішними, якщо люди оволодівають навичками і дотримуються норм і принципів культурного спілкування. Вияв поваги до людської гідності й індивідуальності і особистості дає можливість удосконалювати стосунки між людьми. "Поводься з іншими так, як би ти бажав, щоб вони поводилися з тобою" - основне правило моральності, яке має бути життєвим кредо лікаря.

Принцип колегіальності

Саме медицина в кращих своїх моральних зраз¬ках і намаганнях концентрує й наочно уособлює кон¬цептуальні принципи та засади професійної колегі¬альності, тобто фахової взаємоповаги, порозуміння та водночас вимогливості до практичної роботи лікарів заради інтересів хворого. На важливості шанобливого ставлення лікаря до знань та навичок більш досвідче¬ного колеги наголошує Гіппократ у своїй класичній "Клятві". Цей постулат лікарювання красномовно за¬уважено й у "Факультетській обітниці" молодих вітчиз¬няних лікарів перед початком самостійного шляху. Варто зазначити, що принцип колегіальності загалом ґрунтується й проголошує повагу до будь-якої думки в процесі надання медичної допомоги (скажімо, під час консиліуму), незалежно від офіційного статусу лікаря. Власне, консиліум — то не обов'язково зіткнення про¬тилежних міркувань трьох-чотирьох спеціалістів або якийсь формальний акт чи процедура.

Вельми цікавим нам здається уривок зі спогадів славнозвісного академіка Миколи Дмитровича Стражеска. Він згадував історію видатного клінічного від¬криття — одного із перших прижиттєвих діагнозів тромбозу вінцевих судин, тобто перших щаблів учен¬ня про інфаркт міокарда та ішемічну хворобу серця ще в період, коли не застосовувалась ЕКГ. Цей епізод М. Стражеско наводить, розповідаючи про свого вчи¬теля, генія світової терапії, професора Василя Парменовича Образцова.

"Звичка в Образцова була така. Прийшовши до терапевтичного відділення в Олександрійській лікар¬ні (нині Центральна міська клінічна лікарня в Києві у районі Бессарабського ринку — Авт.), він в інтерна насамперед запитував, скільки є нових хворих, на що вони хворіють, і відразу йшов до них. Одного разу він наблизився до пацієнта, який потрапив до лікарні з приводу жорстокого болю в ділянці груднини. Сві¬домість його була потьмарена, пульс майже не про¬мацувався. Образцов сів напроти, почав спостеріга¬ти, потім досліджувати, слухати. Він запитав інтерна: "Як ви гадаєте, що у хворого?" Той, як кажуть, бовк¬нув: "Ревматизм груднини". Образцов примружив лі¬ве око (це була його манера) й продовжував сидіти біля хворого, нічого не кажучи. Скепсис на його об¬личчі проглядався чітко.

Начебто про себе я зауважив: "А може то заку¬порка вінцевих артерій серця?". Образцов крутнувся здивовано, подивився на мене й сказав: "Ви, мабуть, вгадали".

Запам'ятаємо цю дивовижну височінь колегіаль¬ності. Великий лікар погодився з думкою молодшо¬го колеги. Відтак, у клініці В. Образцова справді па¬нували товариськість, пильна увага до припущень і наукових осяянь. Отже, маємо діагностичний успіх на тлі колегіальної згуртованості!Таким чином, колегіальність у медичному колекти¬ві є одним із наріжних принципів, які регулюють вза¬ємостосунки між співробітниками. Колегіальність — це співробітництво і єдність, довіра й взаємоповага у вирішенні складних питань діагностики, патології та лікування хворих.

На жаль, у клінічній практиці зустрічаються непо¬одинокі випадки прикрого нехтування даним профе¬сійним принципом з боку як лікарів, так і середнього медичного персоналу. Частіше колегіальність пору¬шують деякі молоді лікарі-кар'єристи, які в гонитві за "авторитетом" чи зиском поступаються принципами добропорядності щодо товаришів по роботі. Не може бути ніякого виправдання таким лікарським вислов¬люванням, як, наприклад: "Вам встановили помилко¬вий діагноз", "Вважайте за щастя, що потрапили на лікування до мене" тощо. Свідоме чи навіть легко¬важне, випадкове паплюження професіоналізму колеги шкодить і справі, й пацієнтові. Адже чи буде від¬відувач такого лікаря й надалі вірити в медицину? Напевно, ні. Отже, штучні методи самореклами й ствердження свого "авторитету" згубні хоча б тому, що будуються на аморальній основі.

Натомість вслухаємося у формулу відомого хірурга-гуманіста Поділля Людвига Івановича Малиновського, яку наводять у книзі "Лікарі-вінничани" О. Голяченко й В. Чорний. Л. Малиновський, який збудував у Вінниці губернську земську лікарню й оперував безліч разів, не брав із хворих жодної копійки. Характеризуючи свою хірургічну діяльність, він якось зауважив: "Оскільки я неодноразово мав щастя до¬магатися одужання, правда, як виняток, при захворюваннях, які колеги оцінювали як безнадійні, то й не відступлю від звички оперувати всіх у межах ана¬томічної досяжності й не таких, що агонізують".

Зверніть увагу на те, що, незважаючи на винят¬кові хірургічні перемоги, Л. Малиновський не ганить колег ...

Становлення авторитету лікаря — це тривалий і копіткий процес, що потребує витримки, самовдо¬сконалення й навіть самопожертви. Згадаємо відомо¬го лікаря-інтерніста, засновника провідної російської терапевтичної школи, окрасу світової науки Сергія Петровича Боткіна. Любові й поваги колег та хворих він домігся виснажливою працею. Врешті-решт, вона призвела до тяжкої "ангіни пекторіс" у видатного лі¬каря й передчасної його смерті. Та жодного разу він не поступився своїм обов'язком.

Взірцевим було ставлення професора С. П. Бот¬кіна до молодих колег. Це доводить його промова на урочистому акті у Військово-медичній академії 7 грудня 1887 р. "День, коли держава й суспільство приймають у своє середовище нових співробітників на загальну користь, — зазначив С. П. Боткін, — увін¬чується публічними урочистими зборами всіх членів академії, її учнів, її почесних членів й почесних гос¬тей, з участю близьких і рідних вихованців. За дав¬ньою академічною традицією, конференція академії доручає одному із професорів виголосити промову з цього приводу. У цьому році таку честь надано мені.

Маємо перед собою молодих товаришів, які роз¬починають практичну діяльність, стоячи перед сус¬пільством, де будуть працювати нові сили, я набрався сміливості викласти перед високоповажним зібран¬ням загальні основи клінічної медицини, що склалися в мене ...".

"Молоді товариші ... Нові сили ... Високоповажне зібрання ..." — Так звертається С. П. Боткін до юних

Анатоль Гнатищак зазначає: "Прав¬дива, щира і висока повага до людей, намагання жи¬ти за принципом правди, добра, краси і любові до ін¬ших вимагає жертовності й сильної волі, до чого не всі здатні. Провідною психічною настановою для вті¬лення етичних норм у повсякденне життя є вміння бачити себе збоку, сократівське "пізнай самого себе", і самопожертва Сократа має щось спільне із самопо¬жертвою Христа, хоча Сократ дуже любив життя, не більше, ніж честь та правду".

Створення позитивного світогляду відбувається через страждання, життєві невдачі, вимагає широкої самокритики,? на які повинна опиратися віра. Христос вимагає безмежної любові до Бога й обмеженої до самого ceбе...”

Нам здається, що це істотні штрихи до портрета самого Анатоля Гнатищака. І тут вбачається христи¬янський погляд на особистість лікаря в суспільстві, на повагу до інших, домінанти честі й правди, які є неодмінним підґрунтям самоповаги.

Малодосвідчених лікарів необхідно вчити, лікар¬ські помилки потрібно обговорювати і виправляти, але все це повинно відповідати вимогам лікарської етики. Навіть досить авторитетний лікар має терпи¬мо ставитися до думки іншого лікаря, а у разі по¬треби ввічливо пояснити хворому причину відміни раніше призначеного медикаментозного препарату і заміни його іншим, доцільність дообстеження, приз¬начення нових діагностичних процедур. Апломб, са¬молюбство, зарозумілість, небажання зрозуміти ко¬легу шкодять як самому лікарю, так і медицині.

Порушення принципу колегіальності — неповага до думки колеги, дискредитація його авторитету в очах хворих — несумісне з професійною честю.Значення принципу колегіальності підвищується завдяки розвитку медичної науки і техніки, постій¬ному ускладненню задач діагностичного пошуку.

Принцип колегіальності передбачає увагу до осо¬бистості колеги, прагнення безкорисливо надати йому допомогу у вирішенні професійних завдань і, якщо необхідно, вказати на його помилки та осудити його аморальні дії.

Колегіальне розв'язання питань не є індивідуаль¬ним і не тягне особистої відповідальності лікаря. У практичній діяльності лікар повинен у першу чергу спиратися на свої знання, досвід та інтуїцію.

Колегіальність у медицині — це не тільки дотри¬мання відповідних етичних норм, а своєрідне колек¬тивне надбання професійного досвіду; це школа, де набувають лікарської майстерності через інформацію, що передається вербальним шляхом за максимально короткий проміжок часу.

До таких надбань належать і чесне визнання авто¬ритетними лікарями своїх помилок, аби застерегти колег від фатальної тактики в таких ситуаціях.

Практичні поради

1.Треба не вважати свої знання абсолютними тому, що медицина особливо динамічна наука, всі досягнення якої практично неможливо засвоїти одній людині.

2.Не треба нехтувати порадами свого колеги на¬віть у тих випадках, коли ваша теоретична під¬готовка вища за його. Пам'ятайте, що у клінічній практиці велике значення має практичний досвід.

3.Треба намагатися не робити категоричних умо¬виводів у складних клінічних ситуаціях, не спів¬ставивши свої думки з думкою колег.

4.Частіше потрібно радитись зі своїми колегами, адже таке взаємне спілкування допоможе вам ви¬робити правильне клінічне мислення.

5.Треба запам'ятати, що ваша надмірна гординя буде спрямована проти вашого авторитету.

6.Не потрібно звертатися по поради до колег з дріб'язкових питань, прагніть отримати на них відповідь самостійно, шляхом кропіткої праці над спеціальною літературою.

7.Радячись зі своїми колегами, не треба робити спроб і зусиль перекласти свої професійні обов'яз¬ки на них, прикритись авторитетом інших.

8.Поради колег не повинні бути для вас аксіомами, а, скоріше, вказівками до розв'язання складних ліку¬вально-діагностичних завдань. Прийняття оста¬точного рішення залишається за вами.

9.Не треба боятися відповідальності за свої профе¬сійні вчинки, коли останні здійснені за велінням вашої совісті.

10.Лікар мусить бути щирим на добрі поради й дії, ніколи не відмовлятися від поради й допомоги, ко¬ли її у нього просять.

11.Зауваження колезі треба намагатися робити яко¬мога делікатніше й водночас принципово і напо¬легливо.

12.Треба бути етично безкомпромісними з колегами, коли мова йдеться про інтереси хворого. Такої по¬ведінки вимагає професійна честь. Не соромтеся повідомляти колегіальному гуртку про свої най¬більші лікарські помилки.