Культура мови вчителів
Мовна культура — це надійна опора у вираженні незалежності думки, розвиненості людських почуттів, у вихованні діяльного, справжнього патріотизму. Культура мови передбачає вироблення етичних норм міжнаціонального спілкування, які характеризують загальну культуру нашого сучасника.
Техніка педагогічного спілкування
1. Дотримання спокійного, доброзичливого тону в спілкуванні: вміння слухати, задавати питання, аналізувати виступ, встановлювати кон¬такт, розуміти ЛЮДИНУ, орієнтуватися в ситуації спілкування.
2. Прагнення до встановлення зорового контакту: дивитися на аудито¬рію, бачити і розуміти реакцію слухачів.
3. Вміння зацікавити розповіддю, виступом: володіння вільним, зв'язним проголошенням промови: зовнішня виразність готовності і бажання спілкуватися; вміння передавати свое відношення до матеріалу педагогічного спілкування.
III. Саморегулювання. 1. Вміння знімати зайву напругу, хвилювання, 2. Вміння переборювати нерішучість у спілкуванні.
3. Мобілізація ро¬бочого і творчого самопочуття. 4. Стриманість у стресових ситуаціях. 5. Вміння створювати необхідний настрій, оптимальні умови для спілкування.
Культура і техніка мовлення
Складові культури мовлення: 1. Граматична правильність. 2. Лексичне багатст¬во. 3. Виразність, образність. 4. Логічність, доступність. 5. Чистота.
Техніка мовлення: гучність голосу; багатст¬во інтонації: вірно вибрана сила голосу; чітка дикція; необхідний темп, ритм, тональність.
В.Сухомлинський створив чітку концепцію гуманістичного виховання особистості учня засобами живого переконливого слова вчителя, який у слові виявляє себе, свою культуру і моральність, ставлення до людини і виховання. Слово вчителя, як неодноразово підкреслював педагог, - це інструмент впливу на душу вихованця, який нічим не можна замінити. Мистецтво гуманістичного виховання містить, насамперед, мистецтво вчителя звертатись словом до серця учня.
Словом вчитель впливає на емоційну сферу школяра. Лише викликавши емоційні відгуки, видозміни у свідомості учня, можна надати педагогічному впливу гуманістичного спрямування. Багаторічний досвід переконав В.Сухомлинського у тому, що слово вчителя пробуджує в малої дитини, потім у підлітка, юнака, дівчини почуття людини – глибоке переживання того, що поруч з учителем людина зі своїми радощами й печалями, інтересами й потребами. Тонкість внутрішнього людського світу, благородство морально-емоційних стосунків не можна утверджувати без високої культури словесного виховання.
У “Школі радості” Василь Сухомлинський відзначає, що дитина стає “сином народу” через слово, яким діди та прадіди викладали свої заповіти, свою любов до рідного краю, до ближніх і друзів.
Значний крок вперед у розвитку мистецтва живого слова і його впровадження в практику гуманістичного виховання людини зробив В.Сухомлинський своїми статтями: “Слово вчителя в моральному вихованні”, “Рідне слово”, “Як добитися, щоб слово вихователя доходило до серця вихованця” та багато інших. Зміст цих статей для майбутнього вчителя “ніби місток, через який наука виховання переходить у мистецтво, майстерність.”
Учитель є джерелом словесної творчості, майстром переконливого слова. Він своїм словом надихає дитину. В.Сухомлинський писав, що за найбільшу творчу знахідку він вважав ту мить, коли дитина сказала своє слово, тому що в цю мить вона піднялась на одну сходинку людської культури. Не можна допустити, щоб дитина на самому початку свого шляху втратила віру в себе. Вплив слова на психіку дитини повинен бути наче легкий дотик. В атмосфері сердечності, доброзичливості у дітей виростає бажання стати кращими, у зв’язку з внутрішньою потребою відчувати повагу вчителя і оточуючих .
У статтях В.О.Сухомлинського знаходимо взірці образного, точного, емоційного слова про “живу мову” вчителя: “В руках вихователя слово такий же могутній засіб, як музичний інструмент у руках музиканта, як фарби в руках живописця. Як без скрипки нема музики, без фарби і пензля – живопису..., так без живого, трепетного, хвилюючого слова немає школи, педагогіки”
Техніка самопочуття вчителя
Робота вчителя емоційно напружена. "Це робота серця і нервів, це буквально щоденна і щогодинна витрата величезних душевних сил. Наша праця - це повсякчасна зміна ситуації, що викликає то посилене збуджен¬ня, то гальмування" (В. Сухомлинський, Т.5,426 ).
Вчителю потрібна техніка саморегуляції, яка дає йому впевненість в роботі, дозволяє без зайвого емоційного напруження здійснювати професійну діяльність. Педагогічний оптимізм, впевненість в собі, відсутність страху перед діть¬ми; уміння володіти своїми фізичним, психічним, емоційним станами; на¬явність вольових якостей (цілеспрямованість, самовладання, рішучість, самокерування) сприяють позитивній самореалізації учителя.
Для зняття нервової напруги, напруження м'язів існують різні сис¬теми вправ (аутотренінг, релаксація, гімнастика йогів тощо).
ВисновокКультура людського спілкування - це частка загальної моральної культури особистості. Відсутність культури спілкування - свідчення бездуховності людини. Ще мудрий Езоп довів, що наше слово - це і найкраще, що є в розпорядженні людини і найгірше, чим вона володіє. Сьогодні проблема культури спілкування набуває, як ніколи, великого значення. Відбувається становлення України як самостійної держави, інтенсивно розвиваються міжнародні та міжособистісні зв’язки з різними країнами світу. З огляду на це визначальною стає для нашого суспільства проблема вміння спілкуватись як на офіційному, діловому, так і на чисто побутовому рівнях.
Література:
1. Педагогічна майстерність / За ред. І.Зязюна. - К.: Вища школа, 1997.- С. 44-94. 168-175.
2. Основы педагогического мастерства / Под. ред. И.Зязюна. - Москва: Просвещение, 1989.- Раздел II.
3. Карнеги Д. Как перестать беспокоиться и начать жить. - К., 1992.- С: 38-43, 173-182, 187-200.
4. Львова Ю. Л. Творческая лаборатория учителя.- Москва, 1985. -С. 98-121. 146-154.
5. Леви В. Искусство быть собой.- М.: Знание ,1991.- 256 с.
6. Макаренко А.С. Методика організації виховного процесу // Твори: у 7 т.- Т.5.- К., 1954.- С. 76-80.
8.Сухомлинський B.C. Сто порад вчителю \\ Вибрані твори: У 5 т.- Т.2. -К., 1976. - С.425-432.456-462.