Епоха класики, еллінізм

Класичний період став часом найвищого піднесення і розквіту давньогрецької культури. В цю добу повністю розкриває всі свої можливості античний поліс. Він стає однією з найвищих цінностей для еллінів. Найвищого розквіту досягає також демократія, чим вона забов’язана перед усім Періклу—видатному політичному діячу Афін, які перетворились на духовний центр Елади. В класичний період Греція переживає бурхливий економічний розвиток, який ще більше посилюється після перемоги над персами.

Нові кроки вперед роблять в класичний період філософія та інші науки. Серед філософських проблем на перший план висувається проблема з'ясування сутності та місця людини у світа, продовжується розробка проблем буття, першооснови світу.

Найбільш відомими філософами класичного періоду були Демокріт, софісти, Сократ, Платон, Арістотель. У галузі науки у цей час відбувається процес накопичення знань про навколишній світ, їx осмислення та узагальнення. Значного розвитку досягли астрономія, медицина, географія, механіка, історія. Великий внесок у медицину зробив Гіппократ, який був переконаний, що лікар повинен лікувати не хворобу, а хворого, беручи до уваги його індивідуальні особливості, середовище i характер захворювання. Історія того часу представлена іменами таких вчених, як Геродот, Фукідід. Геродот написав "Історію", основною темою якої є історія греко - перських воєн. Фукідід у своєму творі "Історія" на основі власних спостережень та свідчень учасників висвітлив події пелопоннеської війни. Першим з істориків він почав використовувати історичні документи.

Математика перетворюється в самостійну наукову дисципліну, перестає бути прерогативою одних тільки піфагорійців, становлячись предметом професійної діяльності вчених, які не приєднуються ні до якого філософського напрямку. Прогрес математичних знань особливо помітний в арифметиці, в географії, стереометрії. Найвизначнішим вченим IV ст. до н.е. був Євдокс Книдський. Він відкрив в математиці загальну теорію пропорцій, яку змогли оцінити по справжньому лише в XIX ст. Велику роль він відіграв у розвитку античної астрономії, створивши по суті теоретичну астрономію. Небачений розквіт в епоху класики переживає художня культура, і в першу чергу—архітектура і містобудівництво. Значний внесок в розвиток містобудівництва вніс Гіпподам—архітектор з Мілету, який розробив концепцію регулярного планування міста.

Вершиною давньогрецької архітектури вважається акрополь в Афінах. Цей ансамбль складався з парадних воріт—Пропілеїв, храму Ніке Аптерос, Єрехтейону і головного храму Афін-Парфенону. Храм богині мудрості Афіни Парфенон був втіленням могутності і величності Афінської держави. Архітектори Іктін і Каллікрат надали храмові вигляду періптера, оточеного колодою з 46 колон. Храм мав багате скульптурне оздоблення: 92 метопи та іонічний рельєфний фриз, що проходив за колонадою по периметру споруди. Храм відзначався спокійною урочистою величністю, почуттям міри і гармонії, досконалістю пропорцій, досягнутим синтезом архітектури і скульптури. Все це робить його одним з шедеврів не лише грецької, але й світової архітектури.

Скульптура в епоху класики звільнилась від архаїчної умовності зображення людини. Серед її досягнень—уміння зобразити тіло в русі. При цьому слід підкреслити, що митці великої класики вміли передавати не лише рухи тіла, а й порухи душі. Скульптуру цієї доби представляє багато геніальних майстрів. Самими великим серед них є Фідій. З точки зору еллінів уособленням божественності були спокій, повага, гідність. Цим вимогам відповідала виконана Фідієм статуя Зевса, давні зараховували її до чудес світу. Він створив і статую Афіни Парфенос, яка знаходилась в центрі Парфенону. Висота її 12,5 метра. Крім цієї статуї він створив ще одну скульптуру—бронзову фігуру богині Афіни Промахос, грізної й суворої захисниці свого міста.

Сучасниками Фідія були – Мірон – автор видатної, всесвітньо відомої статуї “Дискобол” і майстер бронзової скульптури – Попіклет, який створив “Дорифора” і “Поранену амазонку”, а також написав першу теоретичну працю про пропорції людського тіла – “Канон”.

Пізню класику репрезентують скульптори Пракситель, Скопос, Лісіпп. Першого з них прославила перед усім Афродіта Кнідська, яка стала першою оголеною жіночою фігурою в грецькій скульптурі. Мистецтву Праксителя притаманне багатство почуттів, вишукана і витончена краса, гедонізм. Скопас створював пристрасно-патетичні образи, його статуї вражають витонченістю ліній, виразністю поз і рухів. Скульптури Лісіппа вражають своєю вишуканою граціозністю. Він розробив новий пластичний канон, який змінив класичний канон Поліклета.

Для живопису епохи класики характерна тенденція до реалістичного зображення людини. З іменами Полігнота та Аполлодора пов'язані його важливіші досягнення. Полігнот створив багатофігурні композиції, намагаючись передати глибину простору. Аполлодор відкрив ефект світлотіні, поклавши початок живопису в сучасному змісті слова.Класична епоха - час розквіту драматичного мистецтва. Самими важливими жанрами були трагедія, сюжетами якої були міфи про богів і героїв і комедія, частіше всього політична. Трагічний герой бореться проти несправедливості, виступає за торжество добра, за те, щоб світ став кращим, щоб пробудити в людях мужність, допомогти їм жити. Герой частіше всього приречений на загибель, але його загибель викликає не відчай, не жах, а захоплення і віру в силу людини, в велич її духу. В цьому вічна цінність давньогрецької трагедії.

Яскравим втіленням трагедії є творчість трьох видатних афінських—драматургів - Есхіла, Софокла та Єврипіда. Есхіл і Софокл - творці античної трагедії в її класичній формі. В їх творах зображені зіткнення з питань моралі, конфлікт між державою і родом, свободою і деспотизмом, неписаним і писаним законом, страждання в ім'я обов'язку, співвідношення між суб'єктивними намірами людини та об'єктивним змістом її вчинків. На відміну від Есхіла і Софокла, які показували людей такими, якими вони мають стати, Еврипід зображував людей такими, які вони є. Він відкидав принципи високої трагедії з її орієнтацією на ідеальних героїв. Його трагедії наближаються до побутової драми, можливо тому, що навколишнє життя стає драматичнішим. Творчості драматурга притаманний інтерес до окремої особи.

Період еллінізму. Спосіб життя еллінів визначався також такими цінностями, як істина, краса і добро, які знаходились у щільній єдності. У греків існувало особливе поняття “калокагатія”, що означало “прекрасне-добре”.

В еволюції культури Стародавньої Греції виділяють п’ять періодів:

1.Егейська культура (3 тис. – 11 ст. До н.е.).

2.Гомерівський період (11 – 8 ст. До н.е.).

3.Архаїчний період (7 – 6 ст. До н.е.).

4.Класичний період (5 – 4 ст. До н.е.).

5.Елліністичний період (4 –1 ст. До н.е.).

Становлення давньогрецької культури відбувалося на протязі перших трьох періодів. Егейську або кріто-мікенську цивілізацію вважають попередницею власне грецької культури, Егейська культура була створена племенами які жили на островах Егейського моря, узбережжі Малої Азії та на Балканському півострові. Її головним центром був острів Кріт. Високого рівня тут досягло землеробство і скотарство, розвиток ремесел, витонченістю відрізняються ювелірні вироби з золота та емалі, посуд прикрашений рослинними орнаментами. Крітські гончари виготовляли також теракотові статуетки богів, людей та тварин.

Крітська культура зазнала значного виливу стародавніх культур Єгипту та Передньої Азії, що яскраво проявилося в образотворчому мистецтві. Але за своїм змістом вона була своєрідною і неповторною принципово відмінною від культур Стародавнього Сходу. Якщо монументальне мистецтво Месопотамії, Єгипту прославляло грізну могутність богів, то пам’ятки крітського мистецтва відтворюють красу людини.

Крітська культура мала вплив на розвиток мікенської культури. В материковій Греції у 15 – 14 ст. до н.е. утворились рабовласницькі міста-держави Мікени, Тірінф, Пілос. Мешканці цих міст –греки-ахейці будували свої фортеці на високих пагорбах. Звідси і з’явилась назва “акрополь” – верхнє місто, де зводились царські палати. До пам’яток архітектури належать також розкішні гробниці, серед яких виділяється гробниця Атридів у Мікенах. Досліджуючи гробниці археологи знайшли багато золотих речей: маски, які накладались на обличчя померлих, жіночі прикраси, посудини. Стіни палаців прикрашались фресками, присвяченими сценам полювання та битв.

Хоча мікенське мистецтво дещо поступається в художньому рівні крітському, воно успадковує від нього захоплення красою людини, возвеличує її силу, могутність та волелюбність. Близько 1260 р. до н.е. коаліція ахейських племен захопила і зруйнувала Трою. Події пов’язані з Троянською війною, становлять основу давньогрецького героїчного епосу. Але хоробрих ахейців, які виснажились у територіальній екагансії в середині 12 ст. завоювали дорійські племена. Загибель Мікен, Тірінфа та інших міст означала кінець егейської цивілізації. Однак кріто-мікенська спадщина відіграла велику роль в розвитку культури власне Греції.

Початок гомерівського періоду пов’язаний з регресом в галузі культури. Деякі елементи досягнутого рівня цивілізації були втрачені. Зокрема, була втрачена державність, палацовий уклад життя, писемність. Дорійські племена принесли з собою примітивні форми культури і так званий геометричний стиль мистецтва, дуже подібний до мистецтва неоліту.

Однак період культурного занепаду в історії Стародавньої Греції мав тимчасовий характер після якого наступає нове піднесення в усіх сферах культурного життя. В цю епоху греки оволоділи технікою виплавки і обробки заліза, його гартування і перетворення на сталь.

У гомерівський період відбувається упорядкування грецької міфології, яка набуває все більш завершених, досконалих форм. Цикли міфів - сказань про божества і героїв, що виникли в різних частинах Греції, поступово злилися в систему своєрідного міфологічного світогляду.Архаїчний період фахівці вважають часом найбільш інтенсивного розвитку грецького суспільства. Саме в цей період розвинулись ті соціально-економічні та політичні явища, які надали античному суспільству певну специфіку в порівнянні з рабовласницькими суспільствами Сходу: класичне рабство; система грошового обліку та ринку; поліс – як основна форма політичної організації; концепція суверенітету народу і демократична форма правління.

Грандіозні соціальні зрушення та велика колонізація були важливими чинниками бурхливого розвитку і привели до якісних змін в культурі. В розвитку духовної культури виключно важливу роль відіграло створення алфавітної писемності. Вона була розроблена на основі фінікійського алфавіту і відрізнялась надзвичайною простотою і доступністю, що дозволило створити винятково ефективну систему освіти, завдяки якій в античній Греції не було неписемних, що також було великим досягненням. В період архаїки формуються основні етичні норми та цінності античного суспільства. Вони характеризуються поєднанням почуття колективізму з агоністичним початком, з утвердженням прав особи, з духом свободи. Особливе місце займають патріотизм і громадсткість. Захист свого полісу сприймається як вища доблесть громадянина. В цей же період також народжується ідеал людини, в якої дух і тіло знаходяться в гармонії.

Втіленню даного ідеалу сприяло виникнення в 778р. до н.е. Олімпійських ігор. Вони проводились кожні чотири роки в місті Олімпії і продовжувались п’ять днів, на протязі яких дотримувався “священий мир”, припинялись військові дії. Переможець ігор користувався великою пошаною і мав значні соціальні привілеї (звільнення від податків, довічну пенсію, постійні місця в театрі і на святах).

В архаїчний період народжується ще одна риса культурної унікальності греків: специфічна антична філософія з раціоналістичним баченням світу, тобто зародком науки. Народжується новий тим мислення, для якого навколишній світ стає розумово збагненням, логіко-теоретично впорядкованим і математично доказовим. На відміну від східної філософії як релігійної мудрості це нова галузь мислення, де виникнення космосу пояснюється суто раціональними причинами.

В епоху архаїки виникають основні типи і форми мистецтва, які в епоху класики набувають найбільшого розквіту. Це і система ордерів в архітектурі, і скульптурні зображення юнацької та дівочої фігури, і рельєфи, і вазовий розпис. Але було б спрощенням вважати, що епоха архаїки має значення лише як підготовча ступінь до грецької класики, що її культура більш примітивна, менш досконала. В деяких галузях духовної культури архаїки створені зразки які ані трохи не поступаються класичним. Про це свідчить славетний епос та знаменита грецька лірика.

Твори легендарного поета Гомера “Ілліада” та “Одіссея” були відомі кожному грекові, вивчались у школі, служили скарбницею сюжетів для митців, були своєрідним кодексом античної моралі. До епічної поезії належать також поеми Гесіода. На основі міфів, стародавніх пісень він написав поему про походження світу і богів—“Теогонія”. Ще більшу славу йому принесла поема “Роботи та дні”, у якій він розповідає про життя землероба, дає поради щодо обробітку землі, торгівлі, мореплавства.

У 7 – 6 ст. до н.е. виникла грецька лірика. Одним із перших ліричних поетів вважається Архілох. У гімнах, елегіях, байках він оспівує кохання, твердість духу під ударами долі, прославляє героїзм воїнів. Він вважається засновником ліричної поезії, його твори наповнені особистими стражданнями і переживаннями. У першій половині 6 ст. до н.е. на о. Лесбос творили Алкей і Санфо, творчість яких була вершиною ліричної поезії давньої Греції. Вони оспівували кохання. Греки називали Санфо десятою музою. Оспівуванню земних радощів, коханню присвятив свою творчість й Анакрент з Теосу, останній з великих класиків еллінської ліричної поезії.

Еллінізм став заключним етапом давньогрецької культури. В цей період високий рівень еллінської культури в цілому зберігається. Лише в деяких галузях, наприклад, в філософії, він трохи падає. В той час відбувається експансія еллініської культури на території багатьох східних держав, які виникли після розпаду імперії Александра Македонського, де вона з’єднується зі східними культурами. Саме цей синтез грецької і східної культур утворює те, що іменується культурою еллінізму. Її утворення йшло під впливом перед усім грецького способу життя і грецької системи освіти. Але разом з тим в цю добу відбуваються радикальні зміни в ціннісних орієнтаціях, які відбились на світобаченні людей доби еллінізму.У зв'язку з розселенням греків на території держави Александра Македонського полісна ідеологія поступово змінюється космополітичною. Розкидані по величезних просторах греки відчували себе вже громадянами не певного полісу, а усього елліністичного світу. Відірваність людей від співвітчизників, численні перевороти, війни, розорення сприяли посиленню індивідуалізму. Водночас широко розповсюджується фаталізм - віра у повну підкореність людини долі. Усі ці зміни знайшли свій прояв у релігії, філософії, літературі. Із галузей духовної культури найбільш успішно в епоху еллінізму розвивається наука і мистецтво. В науці провідні позиції продовжує займати математика, де працюють такі великі уми, як Евклід і Архімед. Їх зусилля математика не тільки прогресує в теоретичному плані, але й знаходить широке практичне застосування в механіці, оптиці, статиці, гідростатиці, будівництві. Архімед є автором багатьох технічних винаходів. Значні успіхи мають також астрономія, географія, медицина.

У літературі періоду еллінізму зростає увага до окремої людини, п переживань, проблем. Вона набирала більш камерного, інтимного характеру, виник новий жанр - твори для розважального читання. Особливим успіхом користувалась комедія, яка отримала назву новоаттичної. Головним чином, це побутова драма, або драма характерів. Основними її темами стали кохання, сімейне життя. Помітним явищем в літературі є александрійська поезія "малих форм", яка відрізняється витонченістю, легким відтінком іронії, гумору, найяскравішим представником якої був Каллімах.

Швидке піднесення міст сприяло розвитку архітектури, особливо мистецтва міського планування. Чіткою геометричною структурою відзначались Олександрія, Селевкія та інші міста. З'явилися численні громадські споруди: базиліки (торгові та судові будинки), гімназії, палестри, стадіони, бібліотеки, а також розкішні палаци царів, житлові будинки. З елліністичних пам'яток архітектури найбільш відомим є Пергамський вівтар, побудований иа честь Зевса та Афіни.

В елліністичній скульптурі переважає патетичний стиль, що відповідає новим рисам архітектури, досягаючи з нею гармонії. Попри однакове з класичною культурою художнє завдання елліністичне мистецтво вдається до інших об'ємів і засобів виразності. Поряд із класичними зразками з'являються гігантоманія та скульптурна мініатюра. Класичних героїв-атлетів та Афродіт доповнюють скульптурні зображення “гігантоманії” - боротьби богів, скульптурні групи, жанрові та еротичні сюжети. З елліністичних пам'яток скульптури найбільш відомими є знаменитій Родоський "Колос", створений Хересом, мармурова скульптура Ніки Самофракійської роботи Піфократа Родоського та монументальний фриз велетенського Пергамського вівтаря. До монументального напрямку можна зарахувати і скульптурну групу "Лаокоон" (робота Агесандара, Полідора та Афінадора). І нарешті своєрідним символом цієї епохи є "Венера Мілоська".

Витончена і водночас барвиста, багатоманітна культура еллінізму, що поєднала у собі досконалість, класичну ясність і технічну бездоганність грецької та монументальність східних культур створила той грунт, на якому виросла культура Римської імперії.

Література

1.Боннар А. Греческая цивилизация. – М., 1992.

2.Древние цивилизации. – М., 1989.

3.Історія світової культури. – К., 1993.