З ІСТОРІЇ РОЗВИТКУ ІНФОРМАЦІЙНИХ ТЕХНОЛОГІЙ В УКРАЇНІ

Поняття "інформаційні технології" (ІТ) з'яви¬лося не так давно, їхніми прабатьками були електронні обчислювальні машини, створені в се¬редині XX століття. Вони, у свою чергу, породили "Computer Science" - науку про комп'ютери та "Informatigue" -інформатику. Перше поняття ви¬никло в США, друге - в Європі. По суті вони озна¬чали одне й те ж - обширну галузь теоретичних і прикладних знань, пов'язаних з отриманням, збе¬реженням, обробкою, передаванням і використан¬ням інформації. Саме вони і стали базою для розви¬тку та становлення ІТ.

Перші кроки на шляху до сучасних інформацій¬них технологій в Україні були зроблені в першій по¬ловині XX століття. На жаль, вони до останнього ча¬су залишалися "білими плямами" в історії розвитку цього важливого напрямку науки і техніки.

"Білі плями" - це події, винаходи, відкриття, які протягом довгого часу в силу певних причин залишаються невідомими або забутими, їх від¬криття іноді значно змінює усталені уявлення про історію тієї чи тієї науки або напрямку в техніці та роль учених в їх розвитку. Світова історія ІТ не є виключенням, у тому числі й та її частина, що сто¬сується України.

У квітні 1914 року за чотири місяці до початку Першої світової війни професор Харківського тех¬нологічного інституту Олександр Миколайович Щукарьов на прохання Московського Політехніч¬ного музею приїхав до Москви й прочитав лекцію "Пізнання і мислення". Лекція супроводжувалася демонстрацією створеної професором "машини ло¬гічного мислення", здатної механічно здійснювати прості логічні висновки на основі початкових сми¬слових посилань.

Лекція мала великий резонанс. Присутній на ній професор А.Н.Соков відгукнувся статтею з провідчою назвою "Мисляча машина" (журнал "Навколо світу", №18, 1914 р.), у якій написав: "Якщо ми маємо арифмометри, що додають, відні¬мають, множать мільйонні числа поворотом важе¬ля, то, очевидно, час вимагає мати логічну маши¬ну, здатну робити логічні висновки й умовиводи одним натискуванням відповідних клавіш. Це збе¬реже масу часу, залишивши людині область твор¬чості, гіпотез, фантазії, натхнення - душу життя".

Нагадаємо, що в 1914 р., коли була опублікована стаття, геніальному англійському математикові Алану Тьюрінгу, який опублікував у 1947 р. статтю "Думаюча машина. Еретична теорія", а в 1950 р. другу "Чи може машина мислити?", йшов другий рік.

"Машина логічного мислення" О.М. Щукарьова являла собою ящик висотою 40 см, довжиною 25 см і шириною 20 см. У машині знаходились 16 штанг, що приводилися в рух натисненням кнопок, розмі¬щених на панелі введення початкових даних (смис¬лових посилань). Кнопки діяли на штанги, ті на сві¬тлове табло, де висвічувався (словами) кінцевий результат (логічні висновки із заданих смислових посилань).

О.М.Щукарьов народився в 1864 р. в Москві в сім'ї державного чиновника. Закінчив Московсь¬кий університет. У 1909р. захистив докторську дисертацію. У 1911 р. його запросили до Харківсь¬кого технологічного інституту на посаду професора хімії. Наступні 25 років його педагогічної і творчої діяльності були пов'язані з цим інститутом.

Крім хімії його зацікавили питання логіки мис¬лення. Приїзд до Харкова відіграв велику роль у його житті. Це пов'язано з тим, що в Харківському університеті багато років працював відомий профе¬сор П.Д. Хрущов (1849-1909). За спеціальністю він був хіміком і захоплювався проблемою мислен¬ня та методологією науки. Ще в 1897 р. він прочи¬тав для професорсько-викладацького складу Хар¬ківського університету курс лекцій з теорії мис¬лення та елементів логіки. Очевидно саме в цей час у нього виникла ідея відтворити "логічне піані¬но" - машину, винайдену в 1870 р. англійським математиком В.С. Джевансом (1835-1882), книж¬ка якого "Основи науки" в 1881 р. була перекладе¬на на російську мову і, можливо, була відома П.Д. Хрущову. Окрім того за матеріалами книжки про¬фесором математики Одеського університету І.В.Слішинським у 1893 р. була опублікована стаття "Логічна машина Джевонса".

Джевонс не надавав своєму винаходу практич¬ного значення. "Логічне піаніно" трактувалось і використовувалось тільки як навчальний посібник під час викладання курсу логіки. Очевидно, що професор П.Д. Хрущов, відтворивши машину Джевонса (на початку 900-х років чи трохи рані¬ше), мав намір використовувати її як навчальний посібник під час своїх лекцій з логіки та мислення. Після смерті П.Д.Хрущова його дружина переда¬ла машину Харківському університету.О.М. Щукарьов вів велику просвітницьку робо¬ту, виступав з лекціями на тему пізнання і мислен¬ня в багатьох містах України, Москві та Петербур¬зі. Спочатку він демонстрував машину, створену Хрущовим, а потім - сконструйовану ним самим. У своїй статті він повідомляє: "Я зробив спробу побудувати трохи видозмінений екземпляр, увівши до конструкції Джевонса деякі вдосконалення. Удосконалення ці, до речі, не носили принципово¬го характеру. Я просто надав інструменту дещо ме¬нші розміри, зробив його весь із металу й усунув деякі конструктивні дефекти, яких у приладі Джевонса, слід зізнатися, було досить багато. Деяким подальшим кроком вперед було під'єднання до ін¬струмента особливого світлового екрана, на який передається робота машини, і на якому результати мислення з'являються не в умовно-буквенній фор¬мі, як на самій машині Джевонса, а у звичайній словесній формі".

Проте, головне, що зробив Щукарьов, полягало в тому, що він, на відміну від Джевонса і Хрущова, бачив у машині не тільки навчальний посібник, а представляв її своїм слухачам як технічний засіб механізації формалізованих сторін мислення. Статтю "Механізація мислення. Машина Джевон¬са" він розпочинає зі згадки історії розвитку техні¬чних засобів для рахунку: абак, сумуюча машина Паскаля, арифметичний прилад Лейбніця, лога¬рифмічну лінійку та аналогові диференціюючі ма¬шини для розв'язування рівнянь. Механізація формалізованих логічних процесів розглядається ним як наступний крок у розвитку подібних при¬строїв, що надають істотну допомогу людині в ро¬зумовій праці. Як приклад у статті наводиться роз¬в'язування задачі прогнозування електричних властивостей водних розчинів окислів хімічних елементів. За допомогою машини були знайдені вісім варіантів розчинів електролітів і неелектролі-тів. "Усі ці висновки цілком правильні, - пише вчений, - проте... думка людська сильно плута¬лась у цих висновках".

Як і в наш час, коли в Радянському Союзі кібер¬нетику вважали спочатку псевдонаукою, так і в 20-і роки погляди О.М. Щукарьова, окрім доброзичли¬вого відношення, оцінювалися деякими вченими різко негативно. Так професор І.Є.Орлов у 1926 р. на сторінках журналу "Під прапором марксизму" написав: "Претензії професора Щукарьова, який представляє шкільний посібник Джевонса як "мис¬лячий" апарат, а також наївне враження його слу¬хачів, - усе це не позбавлене деякого комізму... Нас хочуть переконати у формальному характері мис¬лення, у можливості його механізації".

До честі журналу - його редакція не погодилася з поглядами автора статті.

Останню лекцію у Харкові О.М. Щукарьов про-чив у кінці 20-х років, а свою машину він передав Харківському університету на кафедру математи¬ки. Надалі слід її загубився.

В історії розвитку інформаційних технологій в Україні ім'я професора Щукарьова пов'язане з ва¬жливим кроком у галузі засобів обробки інформа¬ції - розумінням та активною пропагандою важли¬вості й можливості механізації (у подальшому авто¬матизації) формальних сторін логічного мислення.

У ХУ-ХІХ ст. і на початку XX ст., тобто більше 400 років, винахідники обчислювальних засобів використовували десяткову систему числення. Для представлення цифр використовувалося коле¬со з десятьма зубцями, а чисел - набір таких коліс. Саме так у ХVII ст. були створені найпростіші при¬строї для сумування, віднімання і множення чисел (машини Паскаля і Лейбніця), у яких використо¬вувалося від 8 до 13 коліс. У ХVIII ст. Чарльз Беббідж спроектував і частково побудував "аналітич¬ну машину" - першу цифрову обчислювальну ма¬шину з програмним управлінням, у якій арифме¬тичний пристрій і пам'ять були спроектовані на основі зубчастих коліс, кількість яких перевищу¬вала 50 тис.

У середині XX ст. з переходом від десяткової до двійкової системи числення замість зубчастих коліс почали використовувати електромагнітні реле, еле¬ктронні лампи та ферритові сердечники. Скоро на зміну їм прийшли транзистори, які вдосконалюю¬чись, перетворились у інтегральні схеми, що місти¬ли спочатку тисячі, а згодом мільйони компонентів.

За п'ятдесят років використання транзисторів у них не з'явилося серйозних конкурентів. Природно задати запитання, хто був першовідкривачем фізич¬них ефектів, покладених в основу транзистора. Щоб відповісти, розкриємо ще одну "білу пляму" в істо¬рії розвитку ІТ в Україні. Вона пов'язана з іменем та діяльністю видатного українського фізика Вадима Євгеновича Лашкарьова (1903-1974). Він по праву повинен був би увійти до групи американських уче¬них (Джон Бардін, Вільям Шоклі, Уотер Браттейн), які в 1956 р. були удостоєні Нобелівської премії з фізики за відкриття транзисторного ефекту.Ще в 1941 р. В.Є. Ла¬шкарьов опублікував статтю "Дослідження за¬пірних шарів методом термозонду" (Известия АН СССР, сер. физ., т. 5, 1941 г.) і у співавторстві з К.М. Косоноговою стат¬тю "Вплив домішок на вентильний фотоефект у закислі міді" (там же). Він установив, що обидві сторони "запірного ша¬ру", розміщеного парале¬льно границі розділу мідь - закисел міді, ма¬ють протилежні знаки носіїв струму. Згодом це яви¬ще отримало назву p-n переходу (р – від pozitive, n — від negative). Ним же "був розкритий механізм інже¬кції—дуже важливого явища, на основі якого діють напівпровідникові діоди та транзистори" (Н.Н. Боголюбов й др. Памяти Вадима Евгеньевича Лашкарева, Успехи физических наук, т. 117, вып. 2, с. 377-378, 1975г.).

Перше повідомлення в американській пресі про появу напівпровідникового підсилювача-транзис-тора з'явилося в липні 1948 г., через сім років піс¬ля статті Лашкарьова. Його винахідники амери¬канські вчені Бардін та Браттейн пішли по шляху створення так званого точкого транзистора на базі кристалу германію n типу. Перший обнадійливий результат був одержаний ними в кінці 1947 р. Про¬те прилад вів себе нестало, його характеристики вирізнялись непередбачуваністю, і тому практич¬ного використання точковий транзистор не отри¬мав. У 1951 р. у США з'явився більш надійний площинний транзистор n-p-n типу. Його створив Шоклі. Транзистор складався із трьох шарів гер¬манію n, p і n типу, загальною товщиною 1 см і був зовсім не схожий на пізніші мініатюрні, а з часом і невидимі оку компоненти інтегральних схем.

Уже через кілька років значимість винаходу американських учених стала очевидною, і вони бу¬ли відзначені Нобелівською премією. Можливо, що розпочата "холодна війна" або існуюча тоді "заліз¬на завіса" завадили добавити ще одного лауреата - В.Є. Лашкарьова. Його інтерес до напівпровідників не був випадковим. Починаючи з 1939 р. і до кінця життя, він послідовно й результативно займався дослідженням їх фізичних властивостей. Після двох перших робіт у 1950 р. він і В.І.Ляшенко опу¬блікували статтю "Електронні стани на поверхні напівпровідників" (Ювілейний збірник до 70-річчя А.Ф. Іоффе, 1950 р.), у якій описали результати до¬сліджень поверхневих явищ у напівпровідниках, покладені в подальшому в основу роботи інтеграль¬них схем на базі польових транзисторів.

Під його керівництвом на початку 50-х років в Інституті фізики НАН України було організовано виробництво точкових транзисторів. Сформована В.Є. Лашкарьовим наукова школа в галузі фізики напівпровідників стала однією з провідних у Ра¬дянському Союзі. Визнанням значимості її науко¬вих результатів стало створення в 1960 р. Інститу¬ту напівпровідників НАН України, директором якого був призначений В.Є. Лашкарьов.

Учений народився і одержав вищу освіту в Киє¬ві, потім працював у Ленінграді. На жаль, перші роки його творчої діяльності співпали з роками репресій, що розпочалися з убивства Кірова в 1934 р. Він був заарештований і засланий до Архангельсь¬ка, де завідував кафедрою фізики в медінституті до 1939 р. Наступні самі плодотворні 35 років свого життя він провів у Києві, залишивши після себе цілу плеяду учнів, які стали великими вченими і успішно продовжували розпочаті Лашкарьовим дослідження.

Підводячи підсумок, можна сказати, що В.Є. Ла¬шкарьов є піонером інформаційних технологій в Україні, у бувшому Радянському Союзі в галузі тех¬нології компонентів (транзисторної елементної ба¬зи) засобів обчислювальної техніки. Цілком справе¬дливо вважати його й одним з перших у світі осново¬положників транзисторної мікроелектроніки.

Сергій Олексійович Лебедєв народився 2 листо¬пада 1902 р. у Нижньому Новгороді в сім'ї вчителів. Закінчив у 1928 р. Вище технічне училище ім. Баумана в Москві, де й залишився працювати виклада¬чем, а також став молодшим науковим співробітни¬ком у Всесоюзному електротехнічному інституті.

Усе його творче життя ділиться на два періоди, перший пов'язаний з діяльністю в галузі енергети¬ки, а другий - повністю відданий справі комп'ютеробудування: створення ЕОМ та налагодження їх серійного виробництва. Між цими двома періода¬ми стоять п'ять років (1946-1951 рр.), проведених Лебедєвим у Києві, куди його запросили на посаду директора Інституту електротехніки НАН Украї¬ни, і де згодом була створена перша ЕОМ.

У грудні 1976 р. відбулося засідання Вченої ради Інституту кібернетики НАН України, присвячене 25-річчю введення в регулярну експлуатацію пер¬шої на континентальній частині Європи Малої еле¬ктронної лічильної машини МЕСМ, створеної в Інс¬титуті електротехніки НАН України під керівниц¬твом Сергія Олексійовича Лебедєва (1902-1974).Виступаючи на засіданні, директор інституту академік В.М. Глушков так оцінив творчий вклад творця МЕСМ: "Незалежно від зарубіжних учених С.О. Лебедєв розробив принципи будови ЕОМ з програмою, що зберігається в пам'яті. Під його ке¬рівництвом була створена перша на континенталь¬ній частині Європи ЕОМ, за короткі строки були розв'язані важливі науково-технічні задачі, чим було покладено початок радянській школі програ¬мування. Опис МЕСМ став першим підручником у країні з обчислювальної техніки. МЕСМ стала про¬тотипом Великої електронної лічильної машини БЕСМ. Лабораторія С.О.Лебедєва стала організа¬ційним зародком Обчислювального центру - зго¬дом Інституту кібернетики НАН України.

Твердження В.М. Глушкова про те, що С.О. Ле-бедєв незалежно від учених Заходу розробив прин¬ципи будови ЕОМ з програмою, що зберігається в пам'яті, являється принципово важливим. Саме збереження програми в оперативній пам'яті стало завершальним кроком у розвитку перших ЕОМ. На Заході цей крок пов'язується з Джоном фон Нейма-ном. Оскільки висловлення В.М. Глушкова підтвер¬джується низкою архівних документів і спогадами людей, близьких до С.О. Лебедєва, можна ствер¬джувати, що цей крок слід пов'язувати не лише з ім'ям Джона фон Неймана, але й С.О. Лебедєва.

Згідно протоколу №1 засідання закритої Вченої ради Інституту електротехніки та Інституту тепло¬енергетики АН УРСР від 8 січня 1951 р. С.О. Лебе-дєв, відповідаючи на задані йому запитання після до¬повіді про МЕСМ, сказав: "Я маю дані на 18 машин, розроблених американцями, ці дані носять характер реклами, без будь-яких відомостей, як машини побу¬довані... Використати закордонний досвід важко, оскільки опубліковані відомості досить скупі".

У короткій записці, поданій до Ради з коорди¬нації АН СРСР на початку 1957 р., С.О. Лебедєв констатує: "У 1948-1949 рр. мною були розроблені основні принципи будови подібних машин.

Ураховуючи їх виключне значення для народ¬ного господарства, а також відсутність у Союзі якого-небудь досвіду їх побудови та експлуатації, я прийняв рішення якомога швидше створити ма¬лу електронну лічильну машину, на якій можна було б досліджувати принципи будови, перевірити методику рішення окремих задач і накопичити ек¬сплуатаційний досвід".

Не випадково абревіатура МЕСМ спочатку роз¬шифровувалася як Модель електронної лічильної машини, і лише пізніше слово Модель було заміне¬не словом Мала.

У вказаному вище протоколі С.О. Лебедєв від¬значав: "За даними зарубіжної літератури проек¬тування і побудова машини ведуться 5-10 років, ми хочемо здійснити побудову машини за 2 роки". Ученому вдалося виконати свій намір. На околиці Києва у Феофанії з 1948 р. у лабораторії під керів¬ництвом С.О. Лебедєва розпочалися роботи зі ство¬рення ЕОМ. Розробка основних елементів була проведена у 1948 р., на кінець 1949 р. було розроб¬лене загальне компонування машини та принци¬пові схеми її блоків. У першій половині 1950 р. ви¬готовлені окремі блоки і розпочали їх налагоджен¬ня у взаємозв'язку. Уже в кінці 1950 р. запрацю¬вав макет МЕСМ. У грудні 1951 р. МЕСМ була прийнята державною комісією до регулярної експ¬луатації. На ній, єдиній на той час, весь 1952 р. розв'язувалися найважливіші для всієї країни за¬дачі того часу: фрагменти розрахунків з термояде¬рних процесів, космічних польотів та ракетної тех¬ніки, віддалених ліній електропередач та ін.

Досвід створення та експлуатації МЕСМ, як і пе¬редбачав С.О. Лебедєв, дозволив йому за короткі строки (за наступні два роки уже в Інституті точної механіки та обчислювальної техніки АН СРСР) ство¬рити Велику електронну лічильну машину БЕСМ.

У статті "У колиски першої ЕОМ" С.О. Лебедєв назвав МЕСМ "первістком радянської обчислю¬вальної техніки". Про БЕСМ Сергій Олексійович написав: "Коли машина була готова, вона нічим не поступалася американським зразкам і являла со¬бою справжнє торжество ідей її творців".

Основні принципи будови МЕСМ випливають з опису машини, наявного в книжці (раніше секрет¬ної) "Мала електронна лічильна машина" (автори С.О. Лебедєв, Л.Н. Дашевський, К.О.Шкабара, 1952р.):

- у машині використовується двійкова система числення;

- до складу машини входять п'ять пристроїв: арифметичний, пам'яті, управління, введення та виведення;

- обчислення здійснюються автоматично за раху¬нок програми, що зберігається в пам'яті;

- до числа операцій, крім арифметичних, входять логічні операції: порівняння, умовного й безум¬овного переходів;

- пам'ять будується за ієрархічним принципом;

- для обчислення використовуються числові ме¬тоди розв'язування задач.

У 1956 р. на конференції у Дармштадті доповідь С.О. Лебедєва про БЕСМ справила сенсацію: мало відома за межами СРСР машина була визнана са¬мою швидкодіючою в Європі.Зі спогадів сучасників слідує, що замисел ство¬рити цифрову обчислювальну машину виник у вче¬ного значно раніше, ніж він розпочав роботу з побу¬дови МЕСМ. Професор А.В. Нетушил, який закін¬чив інститут за декілька років до війни, згадує: "Ре¬зультатом моїх досліджень стала кандидатська дисертація на тему: "Аналіз тригерних елементів швидкодіючих лічильників імпульсів". Із самого початку цієї роботи в 1939 р. і до її захисту С.О. Ле-бедєв з увагою і схваленням відносився до моїх до¬сліджень. Він погодився стати опонентом з дисерта¬ції, захист якої відбувся в кінці 1945 р. Тоді ще ніхто не підозрював, що С.О. Лебедєв починає вино¬шувати ідею створення цифрових обчислюваль¬них маших".

Жінка вченого А.Г. Лебедєва запам'ятала, як восени 1941 р., коли Москва поринала в тем¬ряву через нальоти німе¬цької авіації, чоловік надовго запирався у ван¬ній кімнаті, де можна було без опасінь вклю¬чати світло, і довго пи¬сав незрозумілі їй одинички й нулики.А сам учений своїм колегам говорив, що якби не війна, то роботу зі створення обчислювальної машини з використанням двійкової системи числення він розпочав раніше.

Слава фон Неймана як великого вченого віді¬грала свою роль - викладені ним принципи і стру¬ктура ЕОМ стали називатися нейманівськими, хо¬ча їх співавторами були також Мочлі й Еккерт, а С.О. Лебедєв незалежно втілив їх у МЕСМ. У той час МЕСМ була засекречена, і творчий вклад С.О. Лебедєва не був відомий західним ученим. До речі, ЕОМ МАНІАК, створена під керівництвом фон Неймана, була закінчена на рік пізніше МЕСМ.

На фоні чудових досягнень західних учених, про які ми писали в попередній статті, результати діяльності С.О. Лебедєва в галузі комп'ютеризації за наступні двадцять років (після створення МЕСМ і БЕСМ) вражають своєю масштабністю. Під його керівництвом і безпосередньою участю були ство¬рені ще 18 ЕОМ, причому 15 з них випускалися ве¬ликими серіями. І це за існуючої технологічної від¬сталості (тоді ще невеликої). Не випадково учень С.О. Лебедєва академік В.І. Мельников відзначав: "Геніальність С.О. Лебедєва полягала в тому, що він ставив мету з врахуванням перспективи розви¬тку структури майбутньої машини, умів правиль¬но вибрати засоби для її реалізації стосовно до мо¬жливостей вітчизняної промисловості" (УСиМ, 1976, №6). Серед розроблених під його керівницт¬вом були супер-ЕОМ для обчислювальних центрів, ЕОМ для протиракетних систем та протилітакової ракетної зброї.

Його діяльність розпочалася з лампових ЕОМ, що виконують десятки тисяч операцій за секунду. На той час це були супер-ЕОМ. Створені в 1958 і 1959 рр. ЕОМ М40 та М50 виявилися самими швидкодіючими у світі. З появою напівпровідни¬кових та магнітних елементів він перейшов до створення супер-ЕОМ другого покоління. Створена в 1967 р. БЕСМ-6 з продуктивністю 1 млн. опера¬цій за секунду випускалася 17 років. Нею були оснащені кращі обчислювальні центри СРСР. Про те, що БЕСМ-6 зайняла гідне місце у світовому комп'ютерному будівництві говорить той факт, що Лондонський музей на¬уки в 1972 р. придбав машину, щоб зберегти її для історії. Завершен¬ням діяльності вченого стало створення супер-ЕОМ на інтегральних схемах, продуктивніс¬тю в мільйони операцій за секунду. У крайньо¬му випадку дві з них до цих пір використовую¬ться в системах проти¬ракетної та протиліта¬кової оборони. Кожна ЕОМ була новим словом в історії обчислювальної техніки - більш продуктивна, більш надійна та зручна в експлуатації.

Генеральним принципом побудови всіх машин було розпаралелювання обчислювального процесу. В МЕСМ і БЕСМ з цією метою були використані арифметичні пристрої паралельної дії. У М20, М40, М50 додалася можливість роботи зовнішніх пристроїв паралельно з процесором. У БЕСМ-6 з'я¬вився конвейєрний (або "водопровідний", як нази¬вав його сам Лебедєв) спосіб виконання обчислень. У наступних ЕОМ використовувалася багато про¬цесорність та ін. Кожна нова ЕОМ була результатом радикальної переробки та критичного осмислення всього нового, що з'явилося в країні і за кордоном.

Активна творча діяльність С.О.Лебедєва при¬звела до створення великої наукової школи, а ке¬рований ним Інститут точної механіки та обчислю¬вальної техніки АН СРСР став провідним у країні й не поступався своїми досягненнями в 50—70-і роки відомій американській фірмі ІВМ.

С.О. Лебедєв та співробітники Інституту точної механіки та обчислювальної техніки АН СРСР, які брали участь у створенні ЕОМ, були неодноразово нагороджені урядовими нагородами. Так творець першої в Радянському Союзі ЕОМ був нагородже¬ний орденами Леніна (1954, 1962, 1972), одержав звання Героя соціалістичної праці (1956), Ленінсь¬ку (1966) та Державну (1969) премії СРСР, орден Жовтневої революції (1971).Найбільш повну та всебічну характеристику ді¬яльності С.О. Лебедєва дав президент НАН Украї¬ни Б.Є. Патон. "Ми завжди будемо гордитися тим, що саме в Академії наук України, у нашому рідно¬му Києві, розцвів талант С.О. Лебедєва як видатно¬го вченого в галузі обчислювальної техніки і мате¬матики, а також величезних автоматизованих сис¬тем. Він поклав початок створенню в Києві чудової школи в галузі інформатики. Цю естафету підхо¬пив В.М.Глушков.

Чудовою рисою Сергія Олексійовича було пік¬лування про молодь, довіра до неї, доручення мо¬лодим розв'язувати самі складні завдання. Цьому сприяв неабиякий педагогічний талант ученого. Багато учнів Сергія Олексійовича стали великими вченими і розвивають свої наукові школи.

Усе життя видатного вченого - це героїчний приклад служіння науці, своєму народові. С.О. Ле¬бедєв завжди намагався об'єднати найвищу науку з практикою, з інженерними задачами.

Він жив і трудився в період бурхливого розвитку електроніки, обчислювальної техніки, ракетобуду¬вання, освоєння космосу й атомної енергетики. Бу¬дучи патріотом своєї країни, Сергій Олексійович брав участь у найбільших проектах І.В. Курчатова, С.П. Корольова, В.М. Келдиша, що забезпечували створення щиту Батьківщини. У всіх їхніх роботах роль електронних обчислювальних машин, ство¬рених Сергієм Олексійовичем, величезна.

Його видатні праці назавжди ввійдуть до скарб¬ниці світової науки і техніки, а його ім'я повинно стояти поряд з іменами цих великих учених".

Виняткова скромність С.О. Лебедєва, засекреченість значної частини його робіт призвели до то¬го, що в західних країнах про геніального вченого мало що відомо. У книжці американського істори¬ка Дж. Лі "Комп'ютерні піонери", де наведені біль¬ше 2000 біографій учених, ім'я Лебедєва відсутнє. Лише в рік його 95-річчя визнання заслуг ученого прийшло із-за кордону - він був відзначений ме¬даллю Міжнародного комп'ютерного товариства, на якій відзначено: "Сергій Олексійович Лебедєв, 1903-1974. Розробник і конструктор першого ком¬п'ютера в Радянському Союзі. Основоположник радянського комп' ютеробудування".