Створення виробничої системи інформаційно-обчислювальної фірми

План

1. Сутність виробничої функції

2. Структура виробничої системи

3. Класифікація виробничих систем

4. Проектування виробничої системи фірми

5. Проектування виробів

6. Проектування виробничого процесу

7. Визначення виробничих потужностей і місця їх розташування

1. Сутність виробничої функції

Виробнича функція будь-якого підприємства, у тому числі й інформаційного включає в себе ті дії, внаслідок яких виробляються товари і послуги, що постачаються ним у зовнішнє середовище. Виробничу функцію реалізують усі організації, інакше їх існування неможливе. Виробнича функція — це, власне, те, заради чого й створюється будь-яка організація.

Останнім часом усе частіше замість терміна «виробнича функція» використовують термін «операційна функція», тобто терміни «операції» та «виробництво» вживаються як взаємозамінні. Проте термін «операції» є ширшим, оскільки крім виробництва товарів, він охоплює й надання послуг. Отже, для інформаційної сфери доцільніше вживати саме його.

Організація операційної системи — це заходи, спрямовані на поєднання засобів виробництва та праці в одному процесі виробництва. Головними елементами виробничого процесу є: процес праці як свідома діяльність людини; предмети та засоби праці .

Організації відрізняються одна від одної характером конкретних видів діяльності, що входять до операційної (виробничої) функції. Будь-яка організація, в інформаційній сфері у тому числі, є відкритою системою, що перетворює ресурси вхідні не вихідні продукти. Наприклад, будівельна фірма має на вході велику кількість матеріалів, на виході — унікальні за своєю конструкцією готові вироби — різноманітні будови; автомобільна фірма на вході також має велику кількість матеріалів, на виході — стандартні вироби. Для виробництва комп’ютерів і різних периферійних пристроїв, перероблюється велика кількість сировинних матеріалів: спочатку із сировини виробляють окремі деталі, потім з них складають вироби стандартної конструкції. Фірми, що створюють програмне забезпечення чи пристосовують свої продукти до потреб клієнта, споживають невелику кількість матеріалів, але велику кількість трудових ресурсів — інтелектуальну працю людей. На виході виробничої системи такої фірми — програмні продукти різного призначення. Інформаційно-довідкові чи консалтингові фірми зазвичай надають стандартний набір інформаційно-аналітичних послуг, на вибір споживача.

Отже, ціллю операційної системи інформаційної фірми є виробництво продукції, виконання робіт чи надання послуг. Елемен¬ти виробничого процесу наведено на рис. 1.

Рис. 1. Елементи виробничого процесу організації

З організацією виробництва тісно пов’язані організація праці та організація управління.

Організація праці — це обумовлена економічним ладом суспільства система використання праці. Вона включає: добір і професійну підготовку кадрів, розмежування та кооперацію праці, організацію робочих місць, створення необхідних умов праці, нормування праці, організацію оплати праці, встановлення трудового розпорядку .

Організація управління — це сукупність послідових дій управлінського персоналу щодо визначення для об’єктів управління їх цілей та фактичного стану на основі реєстрування та оброблення відповідної інформації, формування та затвердження економічно обґрунтованих виробничих програм та оперативних завдань [там саме]

В організації управління центральне місце посідає управління операціями. Обов’язки операційних менеджерів відносять до трьох основних груп :

1. Розроблення та реалізація спільної стратегії і напрямів операційної діяльності організації;

2. Розроблення та впровадження операційної системи, зокрема розроблення виробничого процесу, рішення про місцезнаходження виробничих потужностей, проектування підприємств, проектування продукту, введення стандартів і норм на виконання робіт;

3. Планування та контроль поточного функціонування системи.

Отже, організація операційної функції включає:

визначення типу виробничої системи;

планування підприємства та організацію роботи його служб і відділів з урахуванням відповідної спеціалізації у виробництві готових виробів;

установлення стандартів якості та норм вироблення на людину або у зміну, встановлення інших цілей, що оцінюються;

регулярний моніторинг виконання встановлених стандартів.

2. Структура виробничої системи

У теорії менеджменту повну систему виробничої діяльності заведено називати операційною системою, яка складається з трьох підсистем:

Виробництво продукції (основний виробничий процес);

Забезпечення виробництва (допоміжний виробничий процес);

Планування і контроль (управління та розвиток основного виробничого процесу).

Зв’язок підсистем наведено на рис. 2.

Підсистема виробництва продукції виконує роботу, безпосередньо пов’язану з перетворенням вхідних величин на вихідні результати. Загальна укрупнена схема цієї підсистеми для інформаційної фірми, що проводить діяльність, пов’язану з оброблення даних для замовників така:

на вході:інформація як предмет праці;

матеріали (папір, магнітні носії та інші експлуатаційні матеріали);

капіталовкладення (у вигляді приміщень для розміщення персоналу і обладнання, придбання самого обладнання і меблів);

інформація (про досягнення нових інформаційних технологій, інформаційні потреби користувачів, про необхідність підвищення кваліфікації і навчання кадрів, про контакти з науково-дослідними і проектними організаціями, іншими інформаційними структурами тощо);

енергія для освітлення, опалювання і кондиціонування приміщень, а також енергія для роботи ЕОМ та іншого обладнання.

На виході:

вихідні дані (у вигляді машинограм тощо).

Рис. 2. Взаємозв’язок підсистем виробничої системи

Підсистема забезпечення не пов’язана прямо з виробництвом виходу, але виконує необхідні функції забезпечення підсистеми виробництва продукції. На підприємстві інформаційної галузі підсистема забезпечення включає, наприклад, ремонтно-експлуа¬таційну службу, архів, фонд алгоритмів і програм. Залежно від виду діяльності функція, що вважається частиною підсистеми забезпечення (допоміжної) на одному підприємстві, може бути складовою підсистеми виробництва (основної) на іншому. Наприклад, відділ копіювально-розмножувальної техніки на підприємстві, що обробляє інформацію, виконує основну (перетворювальну) функцію, а на підприємстві, що розробляє програмні засоби обчислювальної техніки, — забезпечувальну функцію.

Основне призначення підсистеми планування і контролю полягає у прийнятті рішення про те, як саме повинна працювати перероблювальна підсистема. Для прийняття такого рішення необхідні відомості про цілі, політику, основні напрями та інші внутрішні параметри фірми, а також інформація про попит на інформаційні продукти та послуги, вартість ресурсів, тенденції роз¬витку технології, законодавчі, нормативні акти та інші фактори, тобто інформація, що надходить із зовнішнього середовища.

Конкретні питання, що підлягають вирішенню:

планування виробничих потужностей;

диспетчеризація;

контроль якості;

управління матеріально-виробничими запасами (для інформаційного підприємства це питання не дуже істотне, оскільки виробництво є неречовинним).

3. Класифікація виробничих систем

Існують різні підходи до класифікації виробничих систем. Наприклад, за типом перероблювальної системи розрізняють:

дискретне виробництво;

неперервне виробництво;

проектне виробництво;

Приклад дискретного виробництва: робота за замовленням, коли фірма виробляє спеціальну продукцію за індивідуальною специфікацією кожного споживача. Є проміжні типи дискретного виробництва. Це:

серійне виробництво — дрібносерійне, багатосерійне;

масове виробництво.

У дрібносерійному виробництві окремі підрозділи або дільниці спеціалізуються на виконанні різних операцій. Об’єкти переробки проходять через систему одиницями або невеликими групами. Вимоги до оброблення кожного об’єкта можуть бути різ¬ними. Тоді вони рухаються різними маршрутами з необов’язко¬вим проходженням через усі дільниці. Для інформаційного підприємства можна навести приклад, коли використовуються різні технологічні ланцюжки для оброблення інформації різних користувачів (з наданням інформації каналами зв’язку, на первинних документах або машинних носіях).

Система масового виробництва видає великі обсяги відносно стандартизованих виходів. Окремі одиниці продукції, що випускається, не відрізняються одна від одної, хоч і можуть мати місце незначні відмінності в характеристиках і комплектації. Наприклад, послуги баз даних: доступ до БД, надання БД на носії тощо.

Неперервне виробництво — виробництво однорідної продук¬ції для масового збуту і розподілу (нафтопереробка, вугільні шахти, патруль — послуги). Єдиний спосіб розрізнити окремі одиниці продукції, що виробляється, полягає у вимірюванні кількості продукту в якихось довільних одиницях — за об’ємом, довжиною, площею, вагою або часом.

Ресурси, що надходять на вхід системи, неперервним потоком проходять через неї, перетворюючись у продукт на її виході. Приклад неперервного інформаційного виробництва — інформаційна система, що працює в режимі реального часу.

Відмінними рисами систем, орієнтованих на проекти, є те, що кожна одиниця кінцевої продукції є унікальною за своїми характеристиками (конструкцією, виконуваними задачами та ін.). Процес виробництва при цьому має одиничний, такий, що не повторюється, характер. На випуск кожної одиниці продукції витрачається відносно тривалий час — від кількох тижнів до кількох років. Усі ресурси операційної системи в даний момент часу срямовуються на виконання одного або лише кількох проектів. Наприклад, розроблення програмних продуктів.

В інформаційному бізнесі можуть бути присутніми всі типи операційних систем.

4 Проектування виробничої системи фірми

Особливості проектування виробничої системи інформаційно-обчислювальної фірми

Проектування операційної системи фірми передбачає прийняття низки стратегічних рішень, пов’язаних з:вибором варіанта побудови процесу виробництва: раціональна спеціалізація (розділення) праці, кооперація праці, варіант побудови виробничого процесу — функціональний (поопераційний або потоковий), предметний (полінійний), змішаний (предметно-функціональний), проектна система;

рішеннями за виробничої потужності: масштаб підприємства та його виробнича структура, вибір і розрахунок кількості обладнання, площі, чисельності персоналу і т. п;

вертикальною інтеграцією: купувати інформаційні ресурси або самим формувати початкові дані чи використовувати «давальницьку сировину»;

організацією робочої сили: спеціалізація праці;

технологією: лідерство або використання перевірених інфор¬маційних технологій;

вибором форми господарських взаємовідносин: виробництво за конкретними замовленнями або на ринок;

місцем розташування фірми.

Тобто необхідно прийняти стратегічні рішення про те, що виробляти, як виробляти, коли виробляти, де виробляти.

Усі ці рішення дуже важливі, але основним є рішення про те, що виробляти, яке базується на вивченні інформаційних потреб.

Отже, під проектуванням операційної системи звичайно розуміють:

проектування виробів;

проектування процесів;

визначення виробничих потужностей та місця їх розташування;

проектування підприємства;

розроблення виробничих операцій.

Принципи проектування операційної системи фірми однаково прийнятні як для виробничого сектору економіки, так і для інфор¬маційної сфери. Але є низка специфічних принципів і характеристик, які необхідно враховувати, оскільки інформаційна сфера є специфічною з точки зору організації та управління операціями. Це:

тісніший контакт (взаємодія) зі споживачами (особливо у разі оброблення інформації);

більш високий ступінь індивідуалізації (адресність) ІПП;

висока наукомісткість ІПП;

усі інші особливості ІПП (див. розділ 6).

Одна з найбільших відмінностей полягає в технології проектування виробів (ІПП, включаючи програмні засоби) і процесі, використовуваному для створення їх (передусім — технології збирання, оброблення, передавання інформації).

В останні роки чітко визначилися три основних принципи організації ефективного виробництва:

По-перше, виробництво за принципом «вчасно». Передусім це стосується постачання матеріалів і комплектування саме у той час, коли вони потрібні для виробництва кінцевого виробу.

По-друге, комплексний контроль якості (концепція «робити правильно з першого разу»). Відповідно до цієї концепції якість забезпечується шляхом включення відповідальності за якість до кожної посадової інструкції або опису виконуваної працівником роботи ( до технологічної інструкції). Новий працівник вивчає принципи управління якістю водночас із навчанням роботі на новому устаткуванні.

Третій принцип полягає в комплексному профілактичному обслуговуванні, тобто на виробничий персонал покладається обо¬в’язок ретельно проводити профілактику та обслуговування устаткування, щоб виключити його зломи або відмови.

Розглянуті принципи цілком прийнятні і для інформаційної сфери з урахуванням специфіки елементів інформаційного виробництва.

Крім того, у проектуванні операційної системи інформаційно-обчислювальної фірми необхідно враховувати таке:

потреби і бажання споживачів є основною для прийняття рішень;

календарне планування робіт в основному залежить від спо¬живачів;

виробничі потужності звичайно розраховуються за «піковим» попитом, а не за його середнім рівнем;

створення запасів інформаційної продукції в періоди низького попиту для використання їх при «піках» не є можливим;

місце розташування фірми визначається в основному місцем розташування трудових ресурсів і споживачів ІПП, а не постачальників матеріалів;

ефективність роботи персоналу (особливо інтелектуального) важко піддається вимірюванню, оскільки — це творча праця;

великі підприємства в інформаційній сфері є нетиповими.

5. Проектування виробів

Проектування інформаційних продуктів і послуг (виробів) має бути націлене на задоволення інформаційних потреб користувачів.

Для аналізу конкретних вимог споживача до даного ІПП розробник повинен розглянути відносну значущість для нього таких критеріїв проектування виробів:

вартість;

економічність експлуатації;

якість;

термін використання;

надійність в експлуатації;

вимоги до обслуговування, його простота;

об’ємні характеристики (розмір) (для ІПП вони можуть бути виражені кількістю інформації, часом, необхідним для вирішення задачі, тощо);

безпека експлуатації.

Традиційно у сфері матеріального виробництва додаються ще й такі характеристики: елементи розкоші, потужність, міцність, універсальність використання тощо.

Для інформаційних продуктів і послуг необхідно враховувати й специфічні вимоги до:

засобів захисту;

режиму оброблення інформації (наприклад, режим реального часу);

носіїв (форми подання даних);

достовірності;

часу виконання задач та ін.

6. Проектування виробничого процесуУ проектуванні виробничих процесів (наступний етап) також необхідно дотримуватися низки вимог (критеріїв), а саме:

виробнича потужність має бути достатньою, щоб забезпечити виконання робіт (задач) у задані строки і з необхідною достовірністю вихідної інформації;

економічна ефективність процесу має бути найбільша, тобто мінімальні витрати і висока якість виконуваних робіт;

гнучкість виробничого процесу (можливість перебудовувати виробничий процес);

пропускна спроможність має бути достатньою (не повинно бути вузьких місць, усі виробничі дільниці мусять мати однакову або кратну продуктивність);

має бути забезпечена висока надійність засобів оброблення інформації і, відповідно, виробничого процесу (можливість функціонування в аварійних ситуаціях);

максимальний ступінь уніфікації та стандартизації;

ремонтопридатність (можливість швидкого усунення збоїв);

безпека;

промислова санітарія та гігієна.

Важливим у проектуванні виробничих процесорів є рішення про кооперацію (партнерство) та субпідрядників, про використовувані інформаційні технології та участь користувачів у інформаційному процесі.

Після визначення які компоненти продукції/послуг вироблятимуться самою фірмою, а які зовнішніми підприємствами, беруться до вибору типу виробничого процесу виходячи з необхідності ув’язати вимоги проектованого вибору з виробничими мож¬ливостями фірми, а також рішення щодо ступеня його автоматизації, гнучкості та характеристик обладнання, яке використовуватиметься.

Поширені п’ять базових типів виробничих процесів: неперервний, потоковий, патріонний, індивідуальний (неритмічний), проектний; для інформаційного виробництва найбільш характерні індивідуальний та проектний типи.

В інформаційному бізнесі у проектуванні виробничого процесу необхідно враховувати низку притаманних йому особливостей:

розширення участі споживачів у виробництві ІПП ( у технології оброблення інформації). Наприклад, окремі операції, які раніше виконувалися на обчислювальному центрі (ОЦ), тепер виконуються споживачами — (підрахунок контрольних сум);

можливість використання різних технологічних ліній для отримання одного й того ж ІПП (наприклад, частина інформації надходить на первинних документах, частина — на машинних носіях, а частина — каналами зв’язку);

можливість заміни ручної чи машинно-ручної праці технікою (наприклад, використання сканерів для прочитання інформації, штрихових кодів та ін.);

можливість спрощення або включення частини виробничого процесу (за рахунок використання НІТ) з отриманням на виході ІПП необхідної форми подання та якості (наприклад, інформація, що надходить на первинних документах, може надходити на машинних носіях, каналами зв’язку, а вихідні документи будуть ті ж самі).

Виробничі рішення стосовно продуктів і послуг у багатьох аспектах схожі. Однак кілька базових відмінностей між продуктами і послугами, які зумовлюють різний підхід до виробничих рішень щодо послуг.

Вироби, як правило, матеріальні та відчутні, а послуги — ні. Отже, рішення щодо послуг більшою мірою сфокусовані на нематеріальних факторах.

Послуги зазвичай виробляються і надаються одночасно. Таким чином, шансів знайти і виправити помилки до того, як їх виявить споживач, менше. Тому особливо важливими є навчання персоналу, проектування процесу та відносин зі споживачем. Необхідно враховувати ступінь контакту зі споживачем у рішеннях щодо послуг і включити в розробку послуги розробку процесу. Коли є контакт зі споживачем, то процес — це і є послуга, і його можна варіювати від повної відсутності до надзвичайно тісного контакту.

Рішення щодо послуг починається з вибору стратегії послуги, яка визначає природу та спрямованість послуги на цільовий ринок. Це вимагає оцінювання потенційних ринків і прибутковості певної послуги, а також оцінювання можливостей організації забезпечити таку послугу. Коли прийнято рішення щодо спрямованості послуги та цільового ринку, необхідно визначити вимоги і бажання споживача даного цільового ринку. Потім ця інформація використовується у дизайні системи забезпечення послуги (вклю¬чаючи потужності, процеси і вимоги до персоналу, необхідні для забезпечення послуги).

Ключовими аспектами в проектуванні послуги є ступінь допустимості відхилень у вимогах до послуги та ступінь участі споживача в системі доставки. Ці фактори визначають, якою мірою послуга може бути віднесена до стандартної або індивідуальної (виконаної на замовлення). Чим менші ступінь контакту зі споживачем і різноманітність вимог, тим більше можна стандартизувати послугу. Розроблення послуги за відсутності контакту зі споживачем та однорідності процесу дуже схоже на розроблення виробу. Навпаки, значна різноманітність і великий ступінь контакту зі споживачем звичайно означають, що послуга має бути високоіндивідуальною.

У проектуванні послуги необхідно враховувати й можливість продажу: чим тісніший контакт зі споживачем, тим більше можливостей для продажу.Корисним інструментом за розроблення процесу послуги є детальне планування, яке являє собою опис та аналіз існуючої або передбачуваної послуги.

Ключовий елемент детального плану — блок-схема послуги. Основні кроки в детальному плануванні послуги такі:

Визначення межі процесу та необхідного рівня деталізування.

Визначення основних елементів процесу та опис їх. У разі вже існуючого процесу — залучення до співпраці тих, хто в цьому процесі зайнятий.

Підготовлення блок-схеми основних елементів процесу.

Визначення місця потенційних зривів. Включення до системи елементів, які зводять до мінімуму можливість збоїв.

Визначення часових меж для виконання послуги та оцінювання діапазону можливих відхилень. Час — основна складова витрат, тому встановлення часових стандартів послуги є дуже важливим. Відхилення можуть вплинути на час, тому їх оцінювання також важливе. Споживачі вважають терміни обслуговування ключовим фактором — чим вони коротші, тим краще. Однак існують винятки.

Аналіз прибутковості. Визначення факторів, які можуть позначитися на прибутковості позитивно і негативно, встановлення чутливості прибутковості до цих факторів. Концентрація проектування на ключових факторах (наприклад, часто ключовий фактор — це час очікування клієнта), встановлення елементів процесу, які захищають від негативного впливу факторів і посилюють їх позитивний вплив.

7. Визначення виробничих потужностей і місця їх розташування

Наступним кроком у створенні виробничої фірми є прийняття рішення стосовно виробничих потужностей, місця їх розташування та проектування матеріально-технічних об’єктів.

На цьому етапі визначається:

скільки об’єктів і якої потужності необхідно створити (тобто виробничих відділів, структурних одиниць і т.п.);

де розташувати кожний з об’єктів.

У прийнятті рішення з цих питань необхідно керуватися факторами ефективності та маркетингу. Іноді доцільно створювати великі централізовані структурні одиниці, — невеликі, розсіяні на певній території виробничі підрозділи (наприклад, мережа структур Держкомстату України).

Вирішуючи це питання, слід зважати на те, що послуги не можуть бути виконані заздалегідь. Це обмежує гнучкість процесу та надає особливого значення плануванню потужностей. Послуги завжди на очах у споживача і мають бути спроектовані з урахуванням цього фактора, що вносить додаткові параметри у проектування процесу, які звичайно відсутні в дизайні продукту. Зручність розташування є, як правило, важливим і навіть ключовим фактором дизайну послуги. Отже, прийняття рішення щодо послуг і вибір місця розташування виробничих потужностей часто бувають тісно взаємопов’язані.

Рішення про місце розташування приймається за принципом «від загального до окремого». Якщо розглядати проблему в світовому масштабі, то рішення про континент, країну, область — це макрорівень, а конкретний майданчик або будівля — мікрорівень.

Фактори впливу на кожному рівні різні. Наприклад, на макрорівні — це економічні фактори, що впливають на розмір і розвиток ринку збуту продукції операційної системи, політична стабільність, кількість та якість трудових ресурсів, податкова полі¬тика і заохочення до економічного розвитку тощо. На мікрорівні — це наявність і розмір майданчика, конфігурація або будь-які інші технічні показники будівлі (наприклад, наявність комунікацій) тощо. Здебільшого домінуючим є якийсь один фактор — наявність каналів зв’язку, наприклад, телефонних.

16.4.5. Проектування підприємства

Наступний крок у створенні виробничої системи — проектування самого підприємства. Ця задача полягає у визначенні конфігурації підприємства, тобто розміру й форми споруди, та розташування виробничих ресурсів усередині неї.

Процес проектування підприємства складається з низки логічних, пов’язаних між собою етапів:

1. Збирання початкових даних щодо:

а) схеми планування виробничого процесу,

б) заданої продуктивності та асортименту продукції (видів діяльності), що випускається,

в) даних відносно майданчика (розмір) і будь-яких існуючих на майданчику будівель (поверхові плани, висота перекриттів, тримкість підлоги),

г) будівельних норм та інших нормативних документів з охорони праці й техніки безпеки.

2. Визначення кількості і типів виробничих ресурсів, необхідних для забезпечення заданої продуктивності (кількість одиниць обладнання, чисельність персоналу).

3. Визначення площі підлоги, необхідної для розміщення кожної виробничої дільниці, кімнат відпочинку, ремонтних служб, приміщень забезпечення.

4. Аналіз зв’язків між різними дільницями, включаючи те, які з них необхідно розмістити поряд, а які необхідно рознести.

5. Розроблення генерального компонування (за результатами етапів 3 і 4) із зазначенням усіх розмірів і місця розташування кожної виробничої і допоміжної дільниці. При цьому проробляється декілька можливих варіантів.

6. Чітке визначення точного місця кожної одиниці обладнання, меблів й інших виробничих ресурсів на кожній дільниці.Процес проектування ведеться з урахуванням багатьох факторів і включає цілу низку компромісів. Тому звичайно за розв’яза¬ння цих питань єдиним прийнятним підходом є прагнення до «погоджувального», а не до «оптимізованого» варіанта.

16.4.6. Розробка виробничих операцій

Розроблення виробничих операцій (проектування робіт) включає точне визначення змісту роботи (кожного виду) в організації і, непрямо, — порядок розподілу роботи в ній (розділення і спеціалізація праці).

Проектуючи роботи, необхідно враховувати як принципи економічної ефективності, так і поведінкові принципи. Перше не повинне суперечити другому. Робота має відповідати здібностям працівника і можливостям обладнання, її зміст — психологічним очікуванням працівників, вартість роботи (операції) не повинна бути надмірно високою.

Важливим фактором підвищення продуктивності праці операційного (виробничого) персоналу є раціональний розподіл (спе¬ціалізація) праці.

Переваги спеціалізації полягають у тому, що вона дає змогу:

підвищити рівень професійного вміння на кожному спеціалізованому робочому місці;

виокремити виробничі завдання, що не потребують кваліфікованої праці і можуть бути виконані некваліфікованими працівниками, які отримують меншу зарплату;

збільшити можливості використання спеціального обладнання.

Вади спеціалізації:

зменшення гнучкості у разі зміни виробничих завдань;

зниження почуття вдоволеності працею;

наростання стомлення від монотонності;

збільшення числа прогулів.

У проектуванні робіт необхідно ретельно (глобально) розглянути ці фактори, щоб знайти оптимальний ступінь спеціалізації праці.

Останнім часом усе більшого поширення набуває соціо-технічний підхід до проектування операцій (робіт), оскільки будь-яка виробнича система водночас є і соціальною, і технічною системою.

Принципи соціо-технічного підходу такі :

Робота повинна вимагати певного напруження і містити елементи різноманітності.

Необхідно, щоб на роботі можна було вчитися і продовжувати свою освіту.

Робота повинна надавати можливість реалізовувати в певних межах функцію прийняття рішень.

Необхідність визнання, якщо робота виконана добре.

Необхідність певного ступеня соціальної підтримки.

Необхідність реалізації певної залежності між результатами праці і соціальним становищем особи.

Необхідність узгодження характеру роботи з бажаним майбутнім.

Пошук шляхів удосконалення праці на будь-якому виробництві — постійний процес. Організація праці має базуватися на досягненнях науки і передовому досвіді уможливлювати найкраще поєднання техніки і людей в єдиному виробничому процесі та забезпечувати найефективніше використання матеріальних і трудових ресурсів. Аналіз організації праці має на меті визначення можливостей вдосконалення всіх виробничих операцій. При цьому вивчається, яким чином виконується та або інша робота і як її можна виконати найкраще.

Велике значення для розроблення операцій має нормування праці. Норми витрат праці використовуються у плануванні та оцінюванні завантаження обладнання, розробленні календарних планів й оцінюванні роботи працівників, зайнятих у виробництві. Вони дають змогу планувати роботу персоналу, обладнання, і оцінити працю фахівців.

Література:

1.Азеев А. А. и др. Организация и функционирование вычислительного центра. — М.: Статистика, 1977. — 160 с.

2.Ансофф И. Стратегическое управление. М: Экономика, 1989, 518 с.

3.Аррендондо Лени. Искусство деловой презентации: Пер. с англ. — Челябинск: Урал LTD, 1998. — 520 с.

4.Артамонов Г. Т. Информатика: теория и практика (заготовки к книге) // НТИ, Сер.1. Организация и методика информационной работы, 1997, № 8, с. 30—33; 1998, № 1, с. 29—34; № 4, с. 31—36; № 6, с. 31—35; № 12, с. 29—33; 1999, № 6, с. 36—43.

5.Бизнес в Европе: информационная индустрия. / Информатика. Экспресс-информация. М. — ВИНИТИ, 1991. — № 45. — С. 2—9.

6.Бланк И. А. Управление формированием капитала. — К.: «Ника-Центр», 2000. — 512 с.

7.Бове К, Аренс У. Ф. Современная реклама: Пер. с англ. / Общ ред. Феофанова О. А. — Тольятти: Издательский дом Довгань, 1995. — 704 с.

8.Большой экономический словарь. Multilex 2/0 EKONOMICS.

CD-ROM.

9.Боэм Б. У. Инженерное проектирование программного обеспечения. — М.: Наука, 1991. — 190 с.

10.Бузова Н. Н. Проблемы развития народнохозяйственного информационного комплекса // Современные средства информатики. М.: Наука, 1986. — 277 с.

11.Бурлак Г. Н и др. Экономика, организация и планирование работы ВЦ / Г. Н. Бурлак, С. Н. Помпеева, Л. С. Фельдман: Учебник. — 2-е изд., перераб. и доп. — М.: Финансы и статистика, 1989. — 238 с.

12.Введение в информационный бизнес: Учеб. пособие / О. В. Голосов, С. А. Охрименко, А. В. Хорошилов и др.; Под ред. В. П. Тихомирова, А. В. Хорошилова. — М.: Финансы и статистика, 1996. — 240 с.