Генетик академік Вавілов Микола Іванович

ЗМІСТ:

1. Вступ

2. Становлення

3. Лисенківщина

4. Арешт

5. Подорожі

6. Висновок

7 . Список літератури

Вступ

Дуже важко визначити границі найширшого кола інтересів, турбот і творчої діяльності Миколи Івановича Вавілова. Мабуть, найбільше точно ці границі задавалися основною метою - роботою Вавілова - перебудова землеробства країни на сучасній науковій основі. Щоб вирішувати цю задачу після перемоги Великого Жовтня, в умовах ламання старих укладів і подолання розрухи, Вавілову довелося бути одночасно вченим-агрономом і організатором сільськогосподарської науки, генетиком і селекціонером, ботаніком і географом, мандрівником і представником Країни Рад по імпорті насінь, машин, устаткування, директором основних наукових центів генетики і прикладна ботаніка, організатором і першим президентом ВАСХНИЛ, членом ВЦИК, керівником мережі досвідчених станцій і опорних пунктів. До того ж це лише швидке перерахування тільки основних напрямків його титанічної праці.

При всієї разноплановости його діяльності вона на рідкість цільна: усе своє життя в науці, починаючи зі студентської лави, М. І. Вавілов присвятив вивченню культурних рослин, переслідуючи шляхетну мету - підвищити їхню врожайність, усунути тим самим погрозу недостачі продуктів харчування для жителів нашої країни і всього людства.

Прагнучи до цієї мети, М. І. Вавілов вирішував дві взаємозалежні задачі, що у той далекий час були ще не зрозумілі більшістю вчених і тим більше широкою громадськістю. Перше: мобілізація для нестатків селекції генетичних ресурсів усіх культурних рослин і їхніх диких родичів, тобто їхнього виявлення, вивчення і збір у місцях природного виростання. Друге: збереження на полях і в сховищах насінь усієї розмаїтості форм культурних і родинних їм диких рослин, розмаїтості, що тепер швидко утрачається в міру ліквідації природних ландшафтів і примітивних систем землеробства, але залучення якого в селекцію необхідно для постійного підвищення врожайності сільськогосподарських культур.

Вчені усього світу віддають данину поваги проробленій роботі академіку М. І. Вавілову. У нашій країні протягом багатьох років його праці були забуті. Може в цьому криється секрет відставання сучасного вітчизняного сільського господарства від світового? Це питання я задавала собі протягом усієї роботи над рефератом. Чому в роки колективізації і судорожних спроб влади перебороти збиток, нанесений сільськогосподарському виробництву знищенням міцних селянських господарств, був затребуваний народний академік Трохим Лисенко, а не академічний учений М. І. Вавілов.