ОСНОВИ ГЕОБОТАНІКИ (РОСЛИНА ТА СЕРЕДОВИЩЕ)

Геоботаніка — наука про фітоценози та сформований ними рослин¬ний покрив. Виникла наприкінці XIX століття. Термін "геоботаніка" увів А.Гризенбах у 1886 р. Геоботаніку називають також гінекологією. Ця назва була прийнята на ботанічному конгресі у Брюсселі в 1910р. її в основному використовують за кордоном.

У системі наук геоботаніка займає проміжне місце і є частиною ботаніки та географії. Геоботанічні знання мають практичне значення в діяльності людини, адже експлуатація та відновлення природних ре¬сурсів засновані на законах становлення і відновлення природи. Геобо¬таніка може обґрунтовувати режими вирубки лісу, використання пасо¬вищ та сіножатей.

Основне завдання геоботаніки - визначення рослинного покриву як важливого природного ресурсу, фіксування його сучасного стану та аналіз тенденцій розвитку за геоботанічними картами, які дозволяють встановлювати потенційні можливості рослинного покриву. Землевпо-рядники застосовують геоботанічні методи для відбору земель під орні угіддя (на основі індикаторних властивостей рослин), під осушування, для проектування лісів. Геоботанічні знання необхідні при створенні штучних фітоценозів, а також розробці заходів щодо поліпшення при¬родних фітоценозів охоронних територій.

Основним об'єктом вивчення геоботаніки є фітоценози, або рослинні угруповання. Перше визначення фітоценозу дав Г.Ф.Морозов (1904), пізніше воно доповнене В.М.Сукачовим (1908). Фітоценоз, або угруповання - сукупність рослинних груп, які ростуть на одній тери¬торії, що характеризується певним складом, будовою, зложенням та взаємовідношеннями як одна з одною, так і з умовами середовища. Фітоценоз - це не випадковий набір рослин, а конкретне їх групуван¬ня, історично складене, до якого входять вищі і нижчі рослини, які відрізняються вимогами до екологічних чинників.