Барбарис звичайний

Барбарис звичайний — Berberis vulgaris L.

Народні назви: кислянка, барбарис сибірський, кислий терен.

Родина барбарисові — Berberidaceac.

Розгалужений кущ заввишки 2,5 м, з трироздільними колюч¬ками. Листки розташовані по черзі, довгасті, обернено-яйцевидні, тупі, з гостропилчастими краями, зверху темно-зелені, знизу світ¬ліші, з короткими черешками. Квітки світло-жовті, дрібні, запашні, зібрані у пониклі китиці. Ягоди довгасті, червоні, їстівні, соковиті, кислі, з 2—3 видовженими насінинами (мал. 15).

Цвіте у травні-червні. Ягоди достигають у вересні-жовтні. Росте на піщаних пагорбах, у лісі; широко культивується в садах.

Районі! поширення — Європейська частина СРСР, особливо Крим, Кавказ.

З лікувальною метою використовують листя барбарису, а також ягоди і коріння.

Заготовляють листя барбарису звичайного після цвітіння (з се¬редини травня до середини червня), а ягоди — у вересні-жовтні. Збирають у рукавицях, частково зрізуючи гілки (садовими ножи¬цями) з достиглим, цілком розвиненим листям, яке потім обривають з гілок.

Сушать листя на вільному повітрі або у приміщенні, що добре провітрюється, розсти¬лаючії тонким шаром та періо¬дично перевертаючи. На смак . листя барбарису кислувате, має слабкий своєрідний запах. Збе¬рігають його у сухому примі¬щенні в коробках.

У листках, корі, гілках і корінні різних видів барбарису є алкалоїд берберин, аскорбінова кислота, вітамін К, ятрорицин та ін. У квітках, крім того, виявлено інший ал¬калоїд — оксіакаитин — та ефір¬ну олію, а в плодах — цукор, яблучну і лимонну кислоти, аскорбінову кислоту і віта¬мін К.

Барбарис як лікувальний засіб використовували ще в давнину в Індії та Єгипті. Піз¬ніше, у період середньовіччя, застосовували його настій