ЧУБИНСЬКИЙ ПАВЛО ПЛАТОНОВИЧ

ЧУБИНСЬКИЙ ПАВЛО ПЛАТОНОВИЧ (15.(27)1.1839 - 14.(26)1.1884) - визначний український етнограф і фольклорист, громадський діяч. Н. на хуторі поблизу Борисполя на Київщині (тепер у складі м.Борисполя Київської обл.). Навчався у Другій Київській гімназії. У 1861 закінчив юридичний ф-тет Петербурзького унту. Влітку 1861 Ч. повернувся до Києва, де працював учителем. У 1861-70-х роках активно співпрацював у журналі “Основа” та київській “Старій громаді”. Один із засновників та активних членів київської “Старої громади”. Разом з іншими членами Громади займався активною пропагандистською діяльністю серед селянства, працював у недільних школах. У 1862 написав вірш, який став українським національним гімном, - “Ще не вмерла Україна”. У жовтні 1862 за участь в українському національному русі був заарештований, звинувачений у приналежності до таємного товариства, метою якого було повалення революційним шляхом існуючого в імперії порядку, і висланий у селище Пінега Архангельської губ. Через рік Ч. перевели в Архангельськ. На засланні багато займався статистичними та етнографічними дослідженнями півночі Росії. Після звільнення у 1869 з-під поліцейського нагляду оселився в Петербурзі. У березні 1860 обраний членом Російського географічного товариства, за дорученням якого у 1869-70 очолював етнографічні експедиції в Україні, Білорусі та Молдові. Вивчав побут, звичаї, фольклор, говірки і народні вірування українців. У 1872-79 за редакцією Ч. було опубліковано матеріали цих досліджень: “Праці етнографічно-статистичної експедиції в Західно-Руський край” (т. 1-7; т. 1 - вірування, народні забобони, приказки, загадки й чари; т. 2 - казки й анекдоти; т. З - народний календар; веснянки, обжинки, колядки; т. 4-родини, хрестини, весілля й похорон; т. 5 -народні пісні; т. 6 - юридичні звичаї; т. 7 -відомості про народності, що живуть в Україні). Поруч з науковою діяльністю Ч. знову активно включився в український суспільно-політичний рух. Разом з М.Драгомановим, М.Зібером, Ф. Вовком, М.Лисенком був членом редколегії газети “Киевский телеграф” - органу українського патріотичного руху. З М.Драгомановим брав активну участь у підготовці опери М.Лисенка “Різдвяна ніч”, постановка якої в 1873 стала визначною подією в українському культурному житті Києва. У 1873 виступив одним з ініціаторів створення у Києві Південно-Західного відділення Російського географічного товариства, в 1873-76 керував його діяльністю. У 1874 став одним з організаторів III Археологічного з'їзду у Києві. Після Емського указу 1876. Ч. було вислано з України. У 1877-79 працював у Петербурзі. Нагороджений золотими медалями Російського географічного товариства (1873), Міжнародного етнографічного конгресу (Париж, 1875), лауреат Уваровської премії (1879). Навесні 1879 повернувся до Києва, де після тривалої тяжкої хвороби помер. Ч. зробив фундаментальний внесок у вивчення українського звичаєвого права. Виводив норми традиційного українського права з сильного розвитку особистості, її суспільної значимості, що, на думку Ч., становило корінну рису українського народу. Головні праці: “Очерк народных юридических обычаев и понятий в Малороссии” (1869); “Труды этнографическо-статистической экспедиции в Западнорусский край, снаряженной Императорским русским географическим обществом. Юго-западный отдел. Материалы и исследования, собранные д[ействительным] ч[леном] П.П.Чубинским в семи томах” (1872-79). Ч. відомий також як поет, автор зб. віршів “Сопілка Павлуся” (1871). Бібліографічний покажчик праць Ч. уклав П.Єфименко в “Киевской старино” (травень 1884).