Колізей
Колізей – амфітеатр у Римі, визначна пам’ятка давньоримської архітектури. Збудований у 75-80 рр. до н.е. для боїв гладіаторів, циркових видовищ тощо. Назва “колізей” походить від двох слів collies та eum, які тлумачаться як “його пагорб”, або “пагорб сатани”. На честь урочистого відкриття Колізею свято в Римі тривало 100 днів поспіль. Публіка отримувала подарунки у вигляді золотих монет та солодощів.
Арена Колізею мала овальну еліптичну форму, осі якої становлять близько 1156 і 188 м. Висота зовнішніх стін складала 48 м. В Колізеї за виставами мали змогу спостерігати одночасно понад 50 тис. глядачів. Ряди глядачів в римському амфітеатрі, на відміну від Греції, розподілялися за соціальною ознакою. Для захисту публіки від дощу і палючого сонця над ареною натягували тент з полотна, що закріплювався до високих мачт. Арена мала дерев’яну підлогу, котра зазвичай засипалася піском. Підлога могла опускатися і підніматись. Інколи вона наповнювалася водою за допомогою каналу від акведука, і тоді в Колізеї відбувались морські битви зі справжніми кораблями. Гладіатори - професійні бійці з рабів, полонених або засуджених злочинців. Вони повинні були змагатися один з одним або з диким звіром на очах у глядачів. В приміщеннях під ареною утримувалися гладіатори, хижаки та їхні жертви. Уся гладіаторська зброя зберігалася в особливому арсеналі (armamentarium) і видавалося тільки у дні ігор.
Перші відомості про бої гладіаторів відносяться до погребальних ігор - ритуальних боїв, які влаштовувались на могилах на честь померлих. Вперше гладіаторські бої були професійно організовані у Римі в 264 р. до н.е. Гладіатори навчались в спеціальних школах. Найбільшого визнання набули школи гладіаторів, які заснували Юлій Цезар і імператор Нерон. Останні гладіаторські бої відбулись в 5 ст., після чого християнство заборонило ці змагання.
Гладіаторські ігри розпочиналися парадним ходом гладіаторів по арені; потім зазвичай розігрувався уявний поєдинок, в якому ті, що б'ються, показували тільки свою спритність і уміння фехтувати, оскільки билися «іграшковою зброєю» (дерев'яною); потім на арену виносили справжню зброю, і той хто організовував ігри, перевіряв її якість. Якщо гладіатор не падав мертвим на арені, але його було важко поранено, то він міг, кинувши зброю, підняти догори палець лівої руки або всю руку на знак про помилування. Тепер життя переможеного гладіатора залежало від організатора ігор, а ще більше — від глядачів. Якщо боєць сподобався глядачам, то люди розмахували хустками або піднімали догори пальці. Гладіатор, який не догодив юрбі, повинен був загинути. Глядачі обертали великий палець донизу з криком «iugula!» («добий!») і переможець всаджував ніж у горло переможеного. Переможця ігор нагороджували пальмовою гілкою, з якою він обходив арену. Окрім цієї офіційної нагороди, гладіатор отримував значну грошову винагороду; іноді гладіатора-переможця засипали золотими монетами, і глядачі голосно лічили, скільки монет впало на арену. Інколи переможці ігор у подарунок отримували будинки та землю.
В теперішній час ця пам’ятка давньоримської архітектури вражає своєю величчю і станом збереження, хоча за часи свого існування вона неодноразово зазнавала різних пошкоджень. Ця гігантська споруда потерпала від впливу землетрусів, пожеж та повеней. У Колізей декілька разів потрапляла блискавка.
Література
1. Бартенев И.А., Батажкова В.Н. Очерки истории архитектурных стилей: Учебное пособие. - М.: Изобраз. исскуство, 1983. - С. 40-50.
2. Колизей // 100 великих чудес света / Сост. Н.А.Ионина. - М.: Вече, 2005. - С. 108-112.