СОБОР І ПЛОЩА СВЯТОГО ПЕТРА В РИМІ

У стоп'ятдесятилітній історії спорудження цього ансамблю відображено дві стилістичні епохи — стиль Відродження і барокко, що запанував в Італії в XVII ст. У цій найбільшій церковній споруді світу було розв'язано кардинальні питання, які мали велике значення для дальшого розвитку світової архітектури.

У 1452 р. архітектор Бернардо Росселіно почав складати проект спорудження нової церкви, але на цьому тоді й закінчилось. На початку XVI ст., коли зміцніла папська влада і папа Юлій мав намір зробити Рим столицею світу, знову з'явилася ідея будівництва головного собору католицької релігії. Проект собору належить Браманте, він же — головний будівничий. З 1506 р. розпочалося будівництво собору. На відміну від традиційної базилікальної форми культової споруди Браманте проектує величезну центричну споруду. «Відходить від істини той, хто відступає від ідеї центричного плану»,— говорив Браманте. Це — суто ренесансна ідея, що суперечила церковним традиціям. Споруда була композицією великих і малих об'ємів, які групувалися навколо центрального хрещатого в плані простору, перекритого величезним напівсферичним куполом. Ступінчаста композиція і співвідношення її великих і малих частин повинні були надавати собору особливої величі.

Після смерті Браманте в 1514 р. собор будують Рафаель, Перуцці та Сангало, причому па вимогу церковної влади план зрештою набирає базилікального характеру. У 1546 р. будівництво собору було доручено сімдесятидворічному Мікеланджело Буонарроті. Великий митець працював над ним останні 17 років свого життя. Він рішуче повернув споруду до центричного типу, хоча вніс, порівняно з ідеєю Браманте, чимало свого. Композицію собору Мікеланджело зробив компактнішою, ввів на фасадах великі пілястри, об'єднав споруду аттиковим поверхом; замість високих дзвіниць поставив невеликі куполи і замість напівсферичного зробив купол параболічним. Діаметр купола 52 м. Собор разом з хрестом сягав висоти 135 м — розмір для тих часів величезний, можна сказати, фантастичний. Після смерті Мікеланджело папська влада все-таки наполягала на тому, щоб надати споруді базилікальних рис. У 1607-1614 рр. архітектор нового стилістичного напряму — барокко Карло Модерна прибудував західну частину з нартексом, чим надав плану базилікального характеру. При цьому з площі вид на купол було закрито високим аттиком, а самі форми прибудови виявилися настільки немасштабними, що собор здавався меншим, ніж був насправді. Це враження певною мірою було усунуте завдяки вдалому розплануванню площі перед собором у 1656-1667 рр. великим архітектором стилю барокко Лоренцо Берніні.

Берніні віддалив площу від собору і надав їй овальної форми, оточивши двома рядами спарених колон.

Через урочисті величезні двері проходимо до собору. Тут усе сповнене пишністю, від усього віє багатством: величезні пілони прикрашені оздобами, мозаїкою, тут же мармурові надгробки пап, скульптури. Навкруги снують натовпи прочан, туристів, католицького духівництва з усього світу. Проходячи переднє приміщення собору — нартекс, помічаєш в перспективі з правого боку на високому п'єдесталі біля стіни скульптурну групу. Це — один з найславетніших шедеврів світового мистецтва — «Пієта» (плач матері над тілом загиблого сина) Мікеланджело. І тут уся пишність собору, весь шум і метушня відступають на задній план. Ви стоїте віч-на-віч з великим творінням мистецтва. Почуття безмежної скорботи, що його виражає скульптура, змушує забути все, що вас оточує навкруги. Це почуття чудово передав Микола Бажан у вірші, присвяченому цій скульптурі:

І раптом тут, у напівтемній ніші,

Ледь-ледь осяяна м'яким мигтінням свіч,

Велике чудо нам явилося увіч,

Як світла чаша роздуму і тиші.